Рентген-кабінет «не положено»

Передплатниця «Голосу України» із Линовиці Прилуцького району Лідія Павлушенко написала про наболіле: «У нашому селищі дуже гарна лікарня, двоповерхова, з усіма зручностями, доглянута. Усе пофарбовано, побілено... А от її хочуть закрити».

І далі авторка поділилася думками, які незручності від того будуть місцевим жителям.

48-річна пацієнтка, як з’ясувалося під час перевірки листа, дещо перебільшила. Про закриття медичного закладу насправді не йдеться. Та, як мовиться, диму без вогню не буває.

Жительці селища передався дещо стривожений настрій медперсоналу Линовицької райлікарні, пов’язаний з наближенням реформ. Як відомо, на Чернігівщині незабаром створять госпітальні округи. Робота вже триває. Однак, будемо відвертими, поряд з отриманими позитивами люди на місцях можуть отримати непередбачені проблеми. Ось і у Линовицькій районній лікарні №3 влітку скоротили рентген-кабінет. Чому? Немає фахівця? Ні, він є. Рентгенівські знімки з успіхом робила рентген-лаборант. Але у лікарні, виконуючи міністерські приписи та накази, скоротили стаціонар уже до 15 ліжок (раніше тут було їх 50). Та й лікарів у медичному закладі лише чотири. Менше медиків, ліжко-місць, пацієнтів — значить, рентген-кабінет «не положено». Він що — поглинає загрозливу кількість електроенергії? Ні. За плівку, хімпрепарати пацієнти платили власні гроші. Одне слово, на меншу кількість населення менше й обладнання! Така «реформаторська» логіка економії ініційована у кабінетах вищого рівня! Линовицькі лікарі шоковані.

— Ось приходить дитина, і як без рентгенівського знімку визначити — це бронхіт чи щось серйозніше? — каже сімейний лікар Аліна Остапко. — Крім того, діти часто травмуються. Як зрозуміти, чи немає перелому кісток? Тепер доводиться пацієнта направляти у Прилуцьку районну лікарню.

Вона майже за 15 кілометрів від Линовиці. І щоб отримати точний діагноз, віднині треба їхати туди. Медичній галузі в цілому економія, а потерпілому — додаткові витрати на транспорт, таксі. Додамо до цього, що Линовицька лікарня обслуговує іще сім сіл: Полонки, Удайці, Нову Греблю, Лутайки, Бубнівщину, Павлівку, Стасівщину. А з деяких цих населених пунктів до райцентру — 25—35 кілометрів.

— Я намагався їм довести, що це неправильно, — пояснив завідувач (тепер так з літа називається посада головлікаря. — Авт.) Линовицької райлікарні Михайло Сатишев. — Ми сьогодні не можемо відстежувати легеневі патології. Скільки буде пропущено пухлин! А туберкульозні захворювання! Працювати нам без рентгена, як без рук. Людина приходить, і за знімком я як лікар швидко бачу, чи хвора вона, чи це якісь інші симптоми.

Цього року линовицька швидка допомога теж стала «скороченою» — з 22-ї години ночі до ранку не працює. Тож хворим у разі погіршення стану доводиться викликати допомогу аж із Прилук.

— А головне, медперсонал не знає, що з ним буде, — зазначає старша медсестра Аделіна Галібаренко. — Якщо з лікарні зроблять амбулаторію, то це ще й велике скорочення працівників...

Зрозуміло, кількість жителів у селах зменшується. Відповідно меншає й навантаження на лікарів, медсестер. Однак для селян залишається тією самою кількість кілометрів до лікарні. Якщо тут держава матиме мінімум медобладнання, утримуватиме фахівця без рентген-кабінету, апарату УЗД, то який сенс такої медичної допомоги? Фактично сільського мешканця поставили у нерівні умови з міським: адже для повної діагностики захворювання йому доведеться «накручувати кілометри», мандруючи медичними інстанціями, кабінетами. Зрозуміло, не кожному пенсіонеру це під силу, особливо хворому. А відтак медична реформа, яка начебто націлена на поліпшення якості обслуговування людей, насправді залишає тисячі людей сам на сам зі своєю бідою.