Колись комунальна газета йде за передплатою до бюджетників і в «розкомуналеному» стані?
Медпрацівники з п’ятьох міських лікарень Чернігова буцімто анонімно повідомили, що міське управління охорони здоров’я змушує їх передплачувати міську газету.
Про це інформує видання «ЧеLine», котре деякі прискіпливі читачі можуть навіть звинуватити в упередженості до нинішньої міської влади.
Виходить так, що спершу медики повідомили виданню:
«Нас змушують примусово, а ми не хочемо, бо отримуємо не таку вже велику зарплату, щоб виручати друковане видання, яке нам взагалі не цікаве».
А потім «ЧеLine» притяг до відповіді, чи то пак, коментаря, керівника медичного відомства:
«Я вперше про таке чую, це чутки. Ми нікого не змушуємо передплачувати газети. Не хочуть, то нехай не передплачують», – повідомив начальник міського управління охорони здоров’я Владислав Кухар.
І, зрештою, видання робить висновок:
«На чиєму боці правда – важко сказати, однак тепер чернігівські медики можуть спати спокійно. Їхній керівник спростував чутки, а отже, передплачувати міську газету не треба».
Як би там не було з анонімним повідомленням медиків, однак є певні факти й тенденції…
По-перше, років 10 тому, коли та газета була наскрізь комунальною, саме в такий спосіб там, як кажуть, «робилася передплата». І не варто віднікуватися.
Робиться це не так відверто, як може здаватися пересічному читачеві чи тому ж бюдежтнику. Ніхто з казацькою нагайкою не приходить вимагати з кожного передплату. Натомість приходить папір (офіційний!) з міськради, скажімо, від заступниці мера Соколова з гуманітарних питань, з, увага, проханням (!) повідомити кількість (!) передплат на комунальну газету серед працівників структурного підрозділу міськради. За якими каналами передається саме вимога й чи вона взагалі передається, авторові цих рядкв невідомо. Однак що «на місцях» вона означала (-чає) поголовну передплату, то таке було (чи є досі?).
По-друге, зацікавлення читачів газетою, в тому числі й негативне «зацікавлення» – штука вельми інертна і навряд чи з часів розкомуналення воно змінилося. Та й серйозні передумови для цього навіряд чи були.
По-третє, імпортний газетний папір і друк, а на додачу й роздутий штат працівників у тій газеті навряд чи дадуть змогу існувати в режимі ну зовсім вільного плавання без отримання бюджетних замовлень та з абсолютною конкуренцією і за читача, і за рекламу (копійчану з їхнім тиражем).
Про це інформує видання «ЧеLine», котре деякі прискіпливі читачі можуть навіть звинуватити в упередженості до нинішньої міської влади.
Виходить так, що спершу медики повідомили виданню:
«Нас змушують примусово, а ми не хочемо, бо отримуємо не таку вже велику зарплату, щоб виручати друковане видання, яке нам взагалі не цікаве».
А потім «ЧеLine» притяг до відповіді, чи то пак, коментаря, керівника медичного відомства:
«Я вперше про таке чую, це чутки. Ми нікого не змушуємо передплачувати газети. Не хочуть, то нехай не передплачують», – повідомив начальник міського управління охорони здоров’я Владислав Кухар.
І, зрештою, видання робить висновок:
«На чиєму боці правда – важко сказати, однак тепер чернігівські медики можуть спати спокійно. Їхній керівник спростував чутки, а отже, передплачувати міську газету не треба».
Як би там не було з анонімним повідомленням медиків, однак є певні факти й тенденції…
По-перше, років 10 тому, коли та газета була наскрізь комунальною, саме в такий спосіб там, як кажуть, «робилася передплата». І не варто віднікуватися.
Робиться це не так відверто, як може здаватися пересічному читачеві чи тому ж бюдежтнику. Ніхто з казацькою нагайкою не приходить вимагати з кожного передплату. Натомість приходить папір (офіційний!) з міськради, скажімо, від заступниці мера Соколова з гуманітарних питань, з, увага, проханням (!) повідомити кількість (!) передплат на комунальну газету серед працівників структурного підрозділу міськради. За якими каналами передається саме вимога й чи вона взагалі передається, авторові цих рядкв невідомо. Однак що «на місцях» вона означала (-чає) поголовну передплату, то таке було (чи є досі?).
По-друге, зацікавлення читачів газетою, в тому числі й негативне «зацікавлення» – штука вельми інертна і навряд чи з часів розкомуналення воно змінилося. Та й серйозні передумови для цього навіряд чи були.
По-третє, імпортний газетний папір і друк, а на додачу й роздутий штат працівників у тій газеті навряд чи дадуть змогу існувати в режимі ну зовсім вільного плавання без отримання бюджетних замовлень та з абсолютною конкуренцією і за читача, і за рекламу (копійчану з їхнім тиражем).