Хто такий «Лісник»?

Ким же все таки був знищений в ході спецоперації СБУ терорист на псевдо «Лісник» ? Це запитання ось уже протягом тижня активно обговорюється у пресі, на телебаченні, у соцмережах та блогах. Версій чимало, однак з часом промальовуються очевидні, раніш невідомі загалу факти, що проливають світло на минуле «Лісника», становлення його особистості у двох іпостасях – буддистського монаха і терориста.
Як випливає з численних коментарів людей, що були в різний час знайомі з Олегом Мужчилем, життєвий шлях його був настільки ж незрозумілим і невідомим для оточення, як і його думки й наміри.
Якщо коротко з відомого, то Олег Мужчиль був дійсно багатоликим: він же Сергій Аміров, він же «Лісник», він же Дорже Жамбо-лама, глава Духовного управління буддистів України.
Спочатку ж майбутній лама захопився бойовими мистецтвами, у тому числі, карате, Сходом, почав вивчати японську мову. Потім зацікавився східною філософією, а через неї — психологією, методами психорегуляції, психоінженерією. А потім дізнався, що в Радянському Союзі діє єдиний буддистський монастир — в Бурятії, під Улан Уде. Він вирушив туди і влаштувався працювати поруч лісником — а паралельно вчився.
Вперше Мужчиль-Аміров заявив про себе у 1988 році, коли зареєстрував першу буддистську релігійну організацію в Україні. Варто зазначити, що у далекому 88-му ніяких буддистських монастирів на території тоді ще Совєцької України не існувало, а відкриття хоча б одного не могло обійтись без покровительства тоді ще всесильного КГБ.
Згодом, як сам «Лісник» стверджував у розмовах з оточуючими, він воював у Другу чеченську війну (на боці чеченців). Його не раз арештовували. Цікавим фактом у біографії майбутнього терориста було його перебування у найвідомішій російській тюрмі «Матросская тишина», куди садять політнеугодних, федеральних терористів і шпигунів. Саме у «Матроській тишині» до «Лісника» мабуть й було здійснено перші вербувальні підходи з боку ефесбешних спеців – цінний кадр, харизматична і неординарна особистість, знавець філософії і психології – такого будь-яка спецслужба світу захоче мати у власному арсеналі. Навіть у спілкуванні Аміров відверто заявляв, що у нього амбіції, що він хоче бути диктатором, не визнає ніякої влади, окрім власної. Мабуть з цієї причини нереалізованих амбіцій й проросло зерно майбутнього терориста-анархіста.
Згодом, уже під час перебування в Україні, в зоні проведення АТО, «Лісник» завдавав чимало клопоту як військовому керівництву, так і командирами добробатів, що воювали пліч-о-пліч із кадровими військовими. Він був непередбачуваним, непрогнозовано конфліктним, важким у досягненні взаєморозуміння.
Сама поява в зоні АТО фактичного двійника відомого серед «правосєків» реального бойового командира – друга «Лісника» уже тоді викликала чимало трактувань, одним з яких було те, що російські спецслужби вирішили не дрімати і зробити інформаційний клон з метою дискредитації дійсного «Лісника», за прикладом спецзагонів НКВД, які у 40-х-50-х роках минулого століття діяли на теренах Західної України для дискредитації оунівського підпілля.
Як згодом було встановлено, Аміров неодноразово виїжджав в Росію за російським паспортом, де й, очевидно отримував інструкції кураторів щодо проведення розвідувально-підривної діяльності на території України, розгойдування протетсних настроїв як в середовищі бійців добровольчих батальйонів, так і серед мирного населення, для чого й виїхав минулого літа разом із «знайомими росіянами» на контрольовані Україною мирні території, прихопивши чималий арсенал зброї.
Остаточною метою Амірова, досягнення цілковитої нірвани у його розумінні, повинен був стати Київ, де він, за даними СБУ, планував разом з спільниками вчинити серію терактів у людних місцях. На щастя, вчасно спрацювала спецслужба і терактам вдалось запобігти.
Щоб уникнути будь-яких інсинуацій довкола «патріотичності» Лісника-Мужчиля-Амірова та подальших звинувачень, дозволю собі висловити закінчену думку: як може бути патріотом керівник ДРГ окупантів, який, прикриваючись малолітнім хлопцем, відстрілюється від «Альфи» СБУ в оточенні ФСБ-шників, громадянство яких буквально через пів дня після завершення операції визнало Російське консульство? Відповідь напрошується саме за прикладом агітаційного кисельовського шаблону: «Совпадение? Не думаю!».