Атрошенко розповів про тендери, бордюри і «за жисть»

Чернігівський міський голова Владислав Атрошенко дав інтерв’ю пабліку «Типовий Чернігів».

Перша його частина – у відеозаписі нижче.

Та основне й про наболіле можна швидко проглянути в тексті від видання «Високий Вал».

Деякі моменти і контекст висловлювань пояснюються в дужках.

Про «нарциса Ющенка»

У 32-33 роки, коли вперше прийшов до парламенту, я щиро вважав тоді, що країна є корупційною. Я, як бізнесмен, надзвичайно високий відсоток від заробленого мусив спрямовувати на захист свого бізнесу і це мене не влаштовувало.

Всі зусилля, як молода людина, надзвичайно щиро, з вірою, що це треба робити і правильно робити. Я разом з такими як я з десятками тисяч людей, мільйонами людей, (я кажу разом, не особисто я) привів до влади такого собі Президента як Ющенко. В нього абсолютно відсутнє таке собі відчуття команди, командної роботи – це нарцис. За таких обставин була втрачена абсолютно вся команда, яка поряд знаходилася.
В 2012 році я повернувся до парламенту тому, що я бачив, що по-перше, що в тому окрузі, в якому я знаходився, практично не знали народного депутата – як його прізвище, хто відповідальний за цей округ(насправді, до 2012 року не існувало мажоритарних округів, вибори до Верховної Ради проходили за пропорційною системою, тому як таких депутатів, які обиралися на округах, не було – Ред.), чим займається народний депутат. Життя іде. Мені сьогодні 48 років, я народився, отримав освіту на цій землі. Для мене надзвичайно є важливо віддячити цій землі.

Мені байдуже, як це звучить (запитання було про те, що це звучить надто пафосно – ред.).

Про нелюбов до тендерів

Є купа стримуючих факторів, як то процедури, як керівнику мені абсолютно не потрібні. Всі процедури є повною нісенітницею.
В моєму розумінні, для мене, як керівника: я в стані і в змозі дотримуючись будь-яких факторів прозорості звітувати перед громадою, чому я прийняв таке, а не інше рішення, за 15 хвилин. За 15 хвилин я в змозі публічно в присутності телекамер прийняти рішення про закупівлю тролейбусів. Що для цього потрібно? Запросити 5 виробників тролейбусів. Кращим виробником є «Бєлкомунмаш» і це, вибачаюсь, факт. Кращим в Україні виробником є «Богдан» луцький. Є політичний фактор: власне виробництво і власні податки (Чернігівський автозавод – ред.).
Ціна питання якості і рівня цих податків. Це не таке райдужне питання, тому що за моєю інформацією в ціні тролейбуса 2% заробітних плат і в цих тільки 2%–18% є місцевий податок по ПДФО. При ціні тролейбуса в 4 мільйони гривень за таких умов місцевий бюджет отримує 36 тисяч гривень.

Я за те, щоб абсолютно прозоро зібрати за 15 хвилин представників «Белкомунмаша», чернігівського зводу «Еталон» і тих, хто захоче. Ми би влаштували ті самі торги. Вони, ці торги, в залежності від комплектації (є кондиціонер чи немає) ця ціна буде коливатися навколо 156-155 тисяч доларів. Мені не потрібно 8 місяців для того, щоб визначити переможця із 5 виробників.
Про епопею з садочком на Масанах

На сьогодні ситуація з будівництва дитячого садочка на Масанах – це тупість цієї системи. Є об’єкт, у фізичному виразі – це три поверхи: 2 над землею, і є поверх технічний, так званий нульовий цикл.
Якесь собі підприємство, склавши кошторис цих 3 поверхів як об’єкту, воно закладає ціну абсолютно нормальну, навіть завищену, в рамках можливості на нульовий цикл і в 2 рази занижену ціну на 1 і 2 поверх.

Відповідно, якщо ми умовно беремо – ціна нульового циклу одиниця якась, навколо цієї ціни будь-яка поважаюча себе організація буде танцювати. Не буде ніякого чуда. Тому що є державні будівельні норми, є розцінки, є заробітні плати мінімальні, які закладаються. Є ціна певного обсягу робіт, вона може коливатися +/– 5-10%.

Якщо підприємство не добропорядне - закладає півтори ціни на нульовий цикл і по півціни на решту.
Він абсолютно справедливо з арифметичної точки зору перемагає в торгах, тому що ніхто з поважаючих себе організацій не полізе в збитки і не буде торгуватися. Більше того, в цих торгах в нас є ризики того, що у нас поважні фірми взагалі не беруть участь, тому що історія з демпінгом, вона є зрозумілою для них і оці не добропорядні фірми з нульовим циклом за півтори ціни – це і є їхня мета.
Садок повинен був коштувати 45 мільйонів гривень. Перемогла фірма з ціною 31. Це ж нормально, це ж дешевше, справедливо. Далі ця фірма заявляє, що ми не можемо збудувати, ви ж розумієте ми не можемо за 31 збудувати. Або підвищуйте ціну, або ми посудимося з вами пару років. Або ви нас відпустіть з нульового циклу. Це є предмет дослідження не лише правоохоронців, а й Верховної Ради.

Про будівельників, з якими готовий співпрацювати
Я розумію сьогодні приблизно або на 80%, умовно кажучи, мені відомі всі потенційно спроможні будівельні організації міста Чернігова. В першу чергу, які зацікавлені зробити роботу.
Поважні будівельні компанії – це компанії з історією. Наприклад, у Чернігові це компанія Пузана («Житлокомунсервіс» - ред.) і «Основабуд-7» Тарасасовців і «Укрсівербуд» Віктора Вереші і компанія «Укртрансбуд», «МЖК-сервіс» Ігоря Желдака (депутат міськради від «Нашого краю» - ред.).
Про громадських діячів
Кожного дня хтось заходить, хто називає себе громадським діячем, це доволі цікава історія.
Очевидно, не треба мати освіти, проходити вибори. Можна навісити на себе бейджик «громадського діяча», створити ініціативну групу з 5 або 50 чоловік і приходити та розказувати, що робити. Це гіпертрофована ситуація і я маю дуже серйозні підозри, що ці громадські діячі не репрезентують громадськість.

Про «ШБУ» – 14 і свій зв’язок із ним
Це нісенітниця, бо є відкриті реєстри і є електронне декларування. Просто є дуже багато людей, з якими я колись працював (засновником «ШБУ-14» є бізнес-партнер Владислава Атрошенка Костянтин Будьонний, який також є засновником ТОВ "Кабельний Телевізійний центр м. Чернігова". Також Костянтин Будьонний разом із тестем Атрошенка Тимофієм Бичковим є співзасновниками ТОВ "Десна"-ФК" – ред.).
(На запитання про те, що вважають, що інші фірми, окрім «ШБУ-14», не пускають ремонтувати дороги – ред.) Це можуть казати тільки люди, які в принципі повинні щось казати (всі торги на капітальний ремонт доріг за останній рік на «дивних» торгах вигравало «ШБУ-14» – ред.).
Базовою є відстань асфальтобетонного заводу, для того, щоб ми не возили асфальт за 140 кілометрів. Тому у підрядників повинна бути прив’язка до місця виконання робіт. Серед таких підрядних організацій в області є 4 такі організації. Це ШБУ-14, Менське ШРБУ-82, це ніжинське підприємство (останні 2 фірми беруть участь у торгах, однак за декілька раундів навіть не намагаються нав’язати конкуренцію. Останній приклад – тендер на ремонт проспекту Миру, де ШБУ-14 перемогло із різницею в 14 тисяч гривень при загальній сумі в понад 27 мільйонів гривень – ред.). Решта – це заробітчани, яких на дороги загального значення доки я мер, я допускати не буду.
Те, що стосується міждворових проїздів – то ніхто не скаже, що тут є мої підприємства.

Про закиди, що гранітні бордюри «зникають»
Ну це взагалі дитячий садок. Гранітний бордюр – він вічний, веде себе стабільно в агресивному середовищі при солі.
Максимальний термін життя дороги – 15 років. Але, за твердженнями фахівців, у нас дуже невигідні грунти. Верхній шар є рухомим. Тому для того, щоб у нас була вічною дорога, під нею повинен бути бетон. Так робиться в Німеччині.
Тому бетонні бордюри як розхідний матеріал, вони 10 років стоять. Але їх перевага в тому, що вони однакові. Надзвичайно важко виставити гранітні бордюри, особливо якщо вони різної форми і вистоти.

Це розхідний матеріал, нема чого їх жаліти, до того ж, всі гранітні бордюри ми лишили на місці. Моя позиція така: раз на 10 років треба ставити бетонні бордюри і це забезпечить більш естетичний вигляд.