Не бути Кличку Президентом!

Перелік вимог до кандидата в президенти, що міститься в Конституції, включає пункт про проживання в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років.

Незважаючи на очевидне порушення вищезгаданих умов, лідер партії «УДАР» В.Кличко заявив про свої президентські амбіції, чим вніс розкол у політичні домовленості із колегами по об’єднаній опозиції.

Одночасно, навесні 2013 року, беручи участь у відомому шоу Hard Talk на каналі BBC, В.Кличко заявив, що живе в Україні останні шість років. Декількома секундами пізніше він додав, що «жив у Німеччині майже 13 років», а відповідно у Центральної виборчої комісії України можуть з’явитися підстави для відмови в реєстрації кандидатом у президенти лідера партії «УДАР» через порушення політиком цензу осілості.

Навіть вимушені виправдання В.Кличка, який наполягає на тому, що тимчасово перебував закордоном для підготовки і проведення боїв, виглядають сумнівно, беручи до уваги той факт, що політик володіє численною нерухомістю і підприємствами на території Німеччини, а це передбачає відповідні правові відносини із іноземною державою, зокрема в частині наявності виду на постійне проживання.

У разі, якщо Центрвиборчком відкине доводи Віталія Кличка, який раніше публічно визнавав, що має вид на проживаня в Німеччині і платить там податки, інші лідери об’єднаної опозиції матимуть реальні шанси на отримання пристойних результатів під час виборчої кампанії 2015 року.

Сумнівів у доцільності участі В.Кличка у президентських перегонах, а також реальних мотивів його політичної діяльності додає й лист Ю.Тимошенко, адресований Ю.Луценко, що опублікований на сайті www.zhuzhaleaks.com.ua.

Виявляється, що питання до німецького боксера, який вирішив підкорювати українську політику виникли вже давно і навіть у найопозиційніших до чинного режиму політиків.

Тож, підсумовуючи всі факти та здогадки, логічно постає питання – чи потрібно Україні в чергове робити ставку на «чорну конячку» В.Кличка, який, прагнучи очолити нашу країну, одночасно всіляко демонструє свою байдужість до її проблем та недовіру до європейського майбутнього українського народу. Підтвердженням тому, зокрема, є небажання політика привозити в Україну свою сім’ю. Навіщо ж нам такий Президент, який не вірить у власну країну та її народ?