Вій. У пошуках шляхів
Заключною виставою 91-го театрального сезону на сцені Чернігівського академічного облмуздрамтеатру ім. Т.Г.Шевченка стала вибухова прем’єра докудрами «Вій», поставленої художнім керівником театру, заслуженим артистом України Андрієм Бакіровим за п’єсою сучасного українського драматурга Наталі Ворожбит.
Вочевидь, що народження цієї вистави на чернігівські сцені стало наслідком, з одного боку, невпинного пошуку режисером-постановником цікавого драматургічного матеріалу, який би відображав реалії і проблеми нашого сьогодення, творчого пошуку оригінальних режисерських рішень, завдяки яким спектакль стає захоплюючим і привабливим для глядачів різних вікових категорій і різних смаків. З іншого боку, філософською зерниною вистави є саме пошуки – і свого місця в житті (чи лишатися в селі, чи їхати до міста), і відповіді на питання «Чому так недобре живемо?», і врешті решт, пошуки шляхів до спасіння душі. Бо якщо людина упродовж свого земного життя не знаходить путі до спасіння душі, то навіщо ж тоді той життєвий шлях торувати?
Вистава захоплює з перших же хвилин сценічного дійства несподіваним ракурсом показу українських реалій – переповнена маршрутка, відсутність мобільного зв’язку на віддаленій автобусній зупинці – через призму світогляду європейців Даміана і Лукаса, зіграних артистами Дмитром Літашовим і Сергієм Пунтусом з тонкою іронією, але напрочуд натуралістично. Упродовж всієї першої дії вони не перестають дивуватися, почасти й жахатися, життєвим реаліям сільської глибинки. Через постійні перепитування Лукаса, який не розуміє по-українські, та своєрідні пояснення Даміана, що начебто й знає українську мову, але «якусь іншу», глядач якось по-новому, нібито зі сторони починає сприймати такі зрозумілі кожному українцеві речі, як глузлива відмова Дреньки (арт. Світлана Сурай) поступитися бабці місцем в автобусі або турботливе пояснення баби Соньки (арт. Любов Колесникова) «онук мій Коля три тижні як прийшов з армії і відпочиває…» і таке інше.
Вистава вийшла надзвичайно емоційно напруженою та максимально наближеною до нашого сьогодення: тут і пиятики до безтями онука Миколи (арт. Євген Бондар) з друзями Іваном (арт. Володимир Сурай) і Романом (арт. Петро Великий), і вбивство з поліцейським розслідуванням (слідчий – арт. Микола Лемешко), і згадки про голодомор, і поряд з цим – потроєний у різних вікових іпостасях образ баби Соньки (середня Сонька – засл.арт.України Оксана Гребенюк, мала Сонька – арт. Анна Владович), і розповіді діда Явтуха (нар.арт.України Валентин Судак) про Вія й усіляку нечисту силу та відспівування відьми Оксани (арт. Ірина Лозовська) по скайпу.
Акцентованим пунктиром через увесь сюжет проходить образ баби Соньки, колоритно і багатогранно відтворений артисткою Любов’ю Колесниковою, – то сільська бабця, що побивається через загублених гусей; то умудрена життям берегиня жіночого роду та господиня, що не відпустить гостей, не нагодувавши пиріжками; то зболіла від страшних спогадів старенька, що в дитинстві пережила голодомор; то співчутлива співбесідниця, відкрита душею до страхів і страждань іншої людини…
Завдяки органічному поєднанню нестандартних режисерських рішень, сучасних засобів театрального втілення з натхненою високопрофесійною грою акторського ансамблю вдалося відтворити таке складне, вражаюче до глибини душі сценічне дійство. Вражають запаморочливі через технічну складність і, водночас, лаконічні декораційні конкструкції – плід спільних пошуків художника-сценографа Ольги Горячєвої та режисера-постановника, що дають можливість створювати безліч ситуативних просторів, в яких відбуваються різноманітні сюжетні події. Вражає звукове оформлення вистави режисером-постановником, який залучив до музичного супроводу і народні українські мотиви, і акапельне виконання глібовської «Стоїть гора високая», і вібруюче соло віолончелі, і цілу гаму відлунь, зітхань, пташиних і кошачих голосів, які не просто слугують фоном або супроводжують окремі сцени, а створюють відповідний настрій і поглиблене сприйняття глядачем задуму режисера.
Шаленими оваціями, вигуками «Браво!» та численними букетами квітів вшановувала переповнена глядацька зала творців цього захоплюючого сценічного дійства – спочатку акторів за натхненну, проникливу, високопрофесійну гру, а потім і режисера-постановника Андрія Бакірова, якого запросили на сцену і який зі словами вдячності звернувся до всіх працівників театру, задіяних у постановці спектаклю, а також до високоповажної чернігівської публіки за прихильність і відданість театрові.
Насамкінець генеральний директор театру, заслужений діяч мистецтв України Сергій Мойсієнко оголосив 91-й ювілейний театральний сезон Чернігівського академічного облмуздрамтеатру ім. Т.Г.Шевченка закритим і запросив наших шанувальників бути частими і бажаними гостями театру у наступному сезоні.
Тож бажаємо нашим дорогим чернігівським глядачам добра і благополуччя, гарного літнього відпочинку і яскравих вражень від нових творчих робіт шевченківців.
До нових приємних зустрічей у наступному театральному сезоні!
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
фото: Віктор Кошмал
Вочевидь, що народження цієї вистави на чернігівські сцені стало наслідком, з одного боку, невпинного пошуку режисером-постановником цікавого драматургічного матеріалу, який би відображав реалії і проблеми нашого сьогодення, творчого пошуку оригінальних режисерських рішень, завдяки яким спектакль стає захоплюючим і привабливим для глядачів різних вікових категорій і різних смаків. З іншого боку, філософською зерниною вистави є саме пошуки – і свого місця в житті (чи лишатися в селі, чи їхати до міста), і відповіді на питання «Чому так недобре живемо?», і врешті решт, пошуки шляхів до спасіння душі. Бо якщо людина упродовж свого земного життя не знаходить путі до спасіння душі, то навіщо ж тоді той життєвий шлях торувати?
Вистава захоплює з перших же хвилин сценічного дійства несподіваним ракурсом показу українських реалій – переповнена маршрутка, відсутність мобільного зв’язку на віддаленій автобусній зупинці – через призму світогляду європейців Даміана і Лукаса, зіграних артистами Дмитром Літашовим і Сергієм Пунтусом з тонкою іронією, але напрочуд натуралістично. Упродовж всієї першої дії вони не перестають дивуватися, почасти й жахатися, життєвим реаліям сільської глибинки. Через постійні перепитування Лукаса, який не розуміє по-українські, та своєрідні пояснення Даміана, що начебто й знає українську мову, але «якусь іншу», глядач якось по-новому, нібито зі сторони починає сприймати такі зрозумілі кожному українцеві речі, як глузлива відмова Дреньки (арт. Світлана Сурай) поступитися бабці місцем в автобусі або турботливе пояснення баби Соньки (арт. Любов Колесникова) «онук мій Коля три тижні як прийшов з армії і відпочиває…» і таке інше.
Вистава вийшла надзвичайно емоційно напруженою та максимально наближеною до нашого сьогодення: тут і пиятики до безтями онука Миколи (арт. Євген Бондар) з друзями Іваном (арт. Володимир Сурай) і Романом (арт. Петро Великий), і вбивство з поліцейським розслідуванням (слідчий – арт. Микола Лемешко), і згадки про голодомор, і поряд з цим – потроєний у різних вікових іпостасях образ баби Соньки (середня Сонька – засл.арт.України Оксана Гребенюк, мала Сонька – арт. Анна Владович), і розповіді діда Явтуха (нар.арт.України Валентин Судак) про Вія й усіляку нечисту силу та відспівування відьми Оксани (арт. Ірина Лозовська) по скайпу.
Акцентованим пунктиром через увесь сюжет проходить образ баби Соньки, колоритно і багатогранно відтворений артисткою Любов’ю Колесниковою, – то сільська бабця, що побивається через загублених гусей; то умудрена життям берегиня жіночого роду та господиня, що не відпустить гостей, не нагодувавши пиріжками; то зболіла від страшних спогадів старенька, що в дитинстві пережила голодомор; то співчутлива співбесідниця, відкрита душею до страхів і страждань іншої людини…
Завдяки органічному поєднанню нестандартних режисерських рішень, сучасних засобів театрального втілення з натхненою високопрофесійною грою акторського ансамблю вдалося відтворити таке складне, вражаюче до глибини душі сценічне дійство. Вражають запаморочливі через технічну складність і, водночас, лаконічні декораційні конкструкції – плід спільних пошуків художника-сценографа Ольги Горячєвої та режисера-постановника, що дають можливість створювати безліч ситуативних просторів, в яких відбуваються різноманітні сюжетні події. Вражає звукове оформлення вистави режисером-постановником, який залучив до музичного супроводу і народні українські мотиви, і акапельне виконання глібовської «Стоїть гора високая», і вібруюче соло віолончелі, і цілу гаму відлунь, зітхань, пташиних і кошачих голосів, які не просто слугують фоном або супроводжують окремі сцени, а створюють відповідний настрій і поглиблене сприйняття глядачем задуму режисера.
Шаленими оваціями, вигуками «Браво!» та численними букетами квітів вшановувала переповнена глядацька зала творців цього захоплюючого сценічного дійства – спочатку акторів за натхненну, проникливу, високопрофесійну гру, а потім і режисера-постановника Андрія Бакірова, якого запросили на сцену і який зі словами вдячності звернувся до всіх працівників театру, задіяних у постановці спектаклю, а також до високоповажної чернігівської публіки за прихильність і відданість театрові.
Насамкінець генеральний директор театру, заслужений діяч мистецтв України Сергій Мойсієнко оголосив 91-й ювілейний театральний сезон Чернігівського академічного облмуздрамтеатру ім. Т.Г.Шевченка закритим і запросив наших шанувальників бути частими і бажаними гостями театру у наступному сезоні.
Тож бажаємо нашим дорогим чернігівським глядачам добра і благополуччя, гарного літнього відпочинку і яскравих вражень від нових творчих робіт шевченківців.
До нових приємних зустрічей у наступному театральному сезоні!
Раїса Міненко, керівник літературно-драматургічної частини театру
фото: Віктор Кошмал