Кому болить Україна в Чернігові?
„Високий Вал” даремно просив вустами коментатора „акцію не повинні робити лише партійці, інакше вони нас просто кинуть. Я піду туди як громадянин (без прапорів партійних тільки державні”.
Але перед площею дехто знов наступив на ті ж граблі.
Там уже стояли 4 намети політичних партій. Ознаками державності – державними прапорами і не пахло.
Кілька чоловік кинуло докір „Високому Валу”:
- Ви ж обіцяли, що не буде партійних прапорів, коли ми дзвонили.
Чим крити?
Ми уже знаємо, як політики від опозиції захистили українську мову в Верховній Раді. Вони були здатні лише на „розбір польотів” – Яценюк і Томенко сказали, що у нинішню раду більше не підуть. Томенко змінив місце проживання - переїхав з президії у зал, щоб хоч журналісти бачили: хто голосує його карткою, якщо він сам не знає.
А кілька десятків чернігівців, які зібралися на розі парку ім.Попудренка, потусувалися, подивилися одне одному в вічі і зрозуміли: політикам, політичним партіям не потрібна ДІЯ, а потрібен ПІАР.
- Підходьте до нас, ставте свій підпис на захист мови…
Ну, підійшов. Ну, поставив. І згадав фразу „Позно пить боржоми, когда почки отвалились”.
Поцікавився в організаторів:
- Отак і будемо ходити навколо партійних наметів.
Свого часу у серпні 1991 року телеграма голові Верховної Ради Кравчуку з Чернігові схилила до того, щоб Українська РСР не підтримала тоді ГКЧП.
А ми ходимо під дудку, чи то за сценарієм якогось розпорядження партійного боса.
Організатори пояснили, що почалася безстрокова акція протесту, а не мітинг. І виступати та ухвалювати якісь документи буде мітинг, який штаб збере у визначений день.
Так, у Чернігові, мабуть, партійної опозиції владі нема, є купка партійних функціонерів. Для них головне – перспектива, а не дія. Поагітувати нас проголосувати, як їм потрібно - за їх керівників у Києві.
Україна і мова їм не болить?
І останнє. Закон, який десь загубився у стінах Верховної Ради, передбачає „вільний” вибір мови батьками. Ми це проходили уже у 80-х роках. Тоді українська, як мова навчання, була витіснена зі шкіл Чернігова.
Але перед площею дехто знов наступив на ті ж граблі.
Там уже стояли 4 намети політичних партій. Ознаками державності – державними прапорами і не пахло.
Кілька чоловік кинуло докір „Високому Валу”:
- Ви ж обіцяли, що не буде партійних прапорів, коли ми дзвонили.
Чим крити?
Ми уже знаємо, як політики від опозиції захистили українську мову в Верховній Раді. Вони були здатні лише на „розбір польотів” – Яценюк і Томенко сказали, що у нинішню раду більше не підуть. Томенко змінив місце проживання - переїхав з президії у зал, щоб хоч журналісти бачили: хто голосує його карткою, якщо він сам не знає.
А кілька десятків чернігівців, які зібралися на розі парку ім.Попудренка, потусувалися, подивилися одне одному в вічі і зрозуміли: політикам, політичним партіям не потрібна ДІЯ, а потрібен ПІАР.
- Підходьте до нас, ставте свій підпис на захист мови…
Ну, підійшов. Ну, поставив. І згадав фразу „Позно пить боржоми, когда почки отвалились”.
Поцікавився в організаторів:
- Отак і будемо ходити навколо партійних наметів.
Свого часу у серпні 1991 року телеграма голові Верховної Ради Кравчуку з Чернігові схилила до того, щоб Українська РСР не підтримала тоді ГКЧП.
А ми ходимо під дудку, чи то за сценарієм якогось розпорядження партійного боса.
Організатори пояснили, що почалася безстрокова акція протесту, а не мітинг. І виступати та ухвалювати якісь документи буде мітинг, який штаб збере у визначений день.
Так, у Чернігові, мабуть, партійної опозиції владі нема, є купка партійних функціонерів. Для них головне – перспектива, а не дія. Поагітувати нас проголосувати, як їм потрібно - за їх керівників у Києві.
Україна і мова їм не болить?
І останнє. Закон, який десь загубився у стінах Верховної Ради, передбачає „вільний” вибір мови батьками. Ми це проходили уже у 80-х роках. Тоді українська, як мова навчання, була витіснена зі шкіл Чернігова.