Чи допомагають чернігівці бідним?

За різними підрахунками, майже чверть населення планети живе у злиднях. Звичайно ж, це значно менше, ніж ще півсторіччя тому, однак все одно багато. Бідність спонукає людей до нелегальної міграції, криміналу та релігійного чи політичного радикалізму. Не дуже добре живуть й українці. Надто останні роки, коли ціни на найнеобхідніше стабільно здіймаються вгору, комунальні платежі стають непідйомним тягарем навіть для тих, кому вдалося отримати субсидію, а доходи в цей же час залишаються на рівні попередніх років. Люди масово зубожіють.

А чи допомагають бідним чернігівці та чи не потребують часом допомоги самі? Ми запитали про це на вулицях міста.

Олександр, пенсіонер:
– Учитывая мое образование и стаж работы, мне самому государство помогает. Если я получаю субсидию – значит, я сам бедный. Есть, наверное, люди и беднее, но тем не менее это позор для страны, когда человек – и в данном случае я говорю не только о себе – проработал 40–50 лет и получает такую мизерную пенсию, что государство ему вынуждено давать субсидию.

Наталія, педагогиня:
– Намагаюся допомагати бідним. По-перше, я християнка. Проте не лише моєю вірою обумовлено те, що я допомагаю іншим. Друга причина – виховання. Мої дідусь та бабуся походили з так званих куркулів. І мені розповідали, що під час голоду 1932–1933 років двері до їхньої хати не закривалися. Приходили люди і просили в них поїсти. І вони всім допомагали. Тож і мене батьки виховували за такими ж принципами.

Слава:
– Бывает, что помогаю бедным. Но не лишь бы кому. Вот, например, бабушка стоит возле супермаркета. Я ее знаю, и знаю, что у нее маленькая пенсия, не хватает денег на продукты. Поэтому иногда покупаю ей печенье или еще что-нибудь. Считаю, что нужно знать человека, которому помогаешь, и что ему действительно нужна ваша помощь. Вот если кто-то просто на улице подойдет и попросит денег, тогда точно нет.