Атрошенко: Наша задача – це кожний тиждень, кожний день відведеного нам часу працювати для міста

Сьогодні, 20 вересня, у міській раді пройшло урочисте зібрання за участі гостей міста, делегацій із міст-побратимів, громад-сусідів, обласних центрів України, духовенства, а також представників чернігівської громади.

З вітальним словом виступив чернігівський міський голова Владислав Атрошенко. Він згадав найважливіші періоди в історії Чернігова.

- Вперше Чернігів згадується у літописі під 907 роком. У договорі Русі з Візантією Чернігів другим після Києва вказано серед міст, яким імперія сплачувала данину і дозволила торгувати на своїй території.

Скільки ж років Чернігову? Колись святкували 1300-річчя. Є неофіційна думка, що свого часу компартія «підправила» історію Чернігова, що він не був старіший за Київ.

У 11 столітті Чернігів вже столиця величезного князівства, територія якого у різні періоди простягалася від Дніпра і околиць Києва на заході - і аж до Москви на півночі і Дону на сході.

Населення міста досягало 50 тисяч людей. Це тоді, коли у Європі великим містом вважався поліс з населенням у 10 тисяч осіб, приміром - Париж.

Стрімкий розвиток міста зупинили міжусобиці: місцеві князі з’ясовували, хто достойніший. У 1239 році військо монголо-татар зруйнувало ослаблене місто. Руйнування пережили лише 5 давньоруських храмів, які тепер є свідченням колишньої краси і величі міста. Зараз це найцінніший історичний та духовний скарб Чернігова. Серед них Спасо-Преображенський собор, один із найстаріших православних храмів Східної Європи.

У 1623 році Чернігів отримав Магдебурзьке право, яке отримав у 1623 році. Саме з цього часу можна говорити про формування міської громади Чернігова у сучасному європейському розумінні цього терміну, громада, яка здатна до самоврядування.

Другий розквіт міста припав на козацьку добу. Відновлені древні храми та збудовані нові. Зокрема, візитівка Чернігова Катерининська церква.

У 1802 році Чернігів став центром губернії у складі Російської імперії. З 1932 року – Чернігів центр області у складі УРСР.

Вдруге за свою історію Чернігів зазнав сильних руйнувань - під час бомбардувань та обстрілів у Другу світову війну. Свідки згадують, що з вікна 2 поверху можна було побачити все місто, адже практично всі споруди були зруйновані. До війни населення Чернігова складало 70 тисяч жителів, після - 11 тисяч. Перед відступом були масові розстріли цивільного населення, за підрахунками істориків від 17 до 20 тисяч!

Визволення міста (21 вересня 1943 року) та його подальша відбудова коштували величезних зусиль для наших предків. Саме тому День міста у Чернігові як і у багатьох містах України співпадає з днем визволення. Це данина нашої поваги і пам’яті до тих, хто віддав життя за нашу країну, за визволення рідного краю, рідного дому.

Сьогодні у Чернігові проживає 205 учасників бойових дій Другої світової. Поки я міський голова, 9 травня будемо у Чернігові святкувати щороку, незважаючи ні нащо.

Квартали житлової забудови, комунікації, міська інфраструктура та дороги, школи, садки та лікарні – все це надбання, яким користується вже не одне покоління чернігівців, у більшості своїй було збудоване нашими земляками у 60-70-80-х роках. Вся ця інфраструктура відпрацювала два-три терміни, чекає на модернізацію. Тільки зараз ми приступили до заміни мереж, це дуже дороговартісні роботи.

Протягом перших десятирічь Незалежності Чернігів розвивався повільніше, ніж інші обласні центри країни. На очах Чернігів поступово перетворювався у провінційне місто, фактично на велике село, із високим рівнем безробіття, низькими зарплатами, звідки масово виїжджала молодь.

Розвивати і відроджувати Чернігів, бути достойними наших предків, які захищали свій край і свою землю, не будувати Європу тут, у Чернігові, щоб містянам не було потреби шукати кращої долі закордоном – такими ми бачимо своє завдання і у цьому напрямку працюємо останні 4 роки.

Як міський голова, відчуваю величезну відповідальність перед громадою міста з багатовіковою історію. Наше завдання – зробити за відведений термін максимально багато для нашого міста.

У залі присутні високі чини духовенства, то я скажу при вас: народна пам’ять про деяких керівників нашої держави стерлась через те, що Богом відведений час керування вони витратили для вирішення інших задач, аніж для відбудови України. І Господь управив, що при цих керівників забули. Тому, якщо комусь із нас буде здаватись, що ми на ці посад прийшли, щоб повирішувати свої питання, тоді Господь управить так, що забудуть і про нас.

Тому наша задача – це кожний тиждень, кожний день відведеного нам часу працювати для міста.