Жовто-блакитний совок

Чому декомунізатори працюють за комуністичними зразками, що зробили б з Атрошенком у часи Сталіна та як Андрос, захищаючи честь і гідність, сам може стати фігурантом кримінальної справи?
Суботній текст про найбільш гучні події тижня в Чернігові.
Перейменуванню комуністичних вулиць Чернігова цього тижня були присвячені численні пости та публікації.
У більшості з них висловлювалося або невдоволення, або радість з приводу події, проте мало хто звернув увагу на принципи, за якими перейменування відбулося.
«Мы наш, мы новый мир построим»
У царській Росії майже не було вулиць, що носили назви історичних особистостей. Ця практика була започаткована у Радянському Союзі, коли безліч географічних назв, назв вулиць, гірських вершин, пароплавів тощо стали іменуватися на честь діячів партії та революції.
Помітно це і на прикладі Чернігова, де вулиці, яким зараз повернули історичні назви, стали Ремісничою, Хлібопекарською, Воскресенською і т.д., тобто такими, а не, скажімо, Столипінською, Грознівською чи Потьомкінською, вони були до початку комуністичного флешмобу. За радянських часів згадані вулиці носили назви відповідно Комсомольська, Воровського та Муринсона.
Проте більшості вулиць історичні назви не повернули, бо одних до більшовистського перевороту не існувало, а назви інших – неблагозвучні для сучасного українського вуха, як, наприклад, Бидлогонна (нинішня Нова). Вулиці без минулого, або з таким, але сумнівним (неблагозвучність) нарекли іменами особистостей з української історії, тобто вчинили так, як це робили у Країні Рад.
Засуджуючи усе радянське, вчинили так, як чинили у Радянському Союзі. А хіба могли інакше люди, які росли, вчилися та працювали у часи буйного розквіту соціалізму? Люди, які ходили на демонстрації, вигукували «Ленін-Партія-Комсомол», захоплювалися Визволительним походом товариша Сталіна на Західну Україну?

Люди з, як зараз модно говорити, совком у голові, а таких в Україні більшість, якими б патріотичними вони не прагнули здаватися; такі люди не здатні позбавити Україну від совка – вони тільки можуть перефарбувати його у жовто-блакитний.
Яскравий приклад – міст на в’їзді у село Новий Білоус, який перефарбували у блакитний колір, а серп з молотом та червону зірку – у жовтий. Такі люди можуть тільки замість Долорес Ібарурі дати конструктора Мезенцева, іншій вулиці - Дуніна-Борковського, бо вони ніби працюють за тими ж лекалами, але з іншими фломастерами.


Зірку поміняти на тризуб, червоні кольори - на жовто-блакитні і карати інакомислення, обмежувати свободу слова, вішати локшину з телевізора та газет і вимагати жертв в ім’я світлого майбутнього, завдяки чому ще нинішнє покоління житиме у Європейському Союзі (товариш Леніні обіцяв при повному розквіті комунізму).
Звідси і подвійні стандарти, які яскраво описуються цитатою когось з диктаторів минулого: Друзям – усе, ворогам – закон. Скільки позитиву у таких людей викликало побиття у Чернігові діяча УПЦ МП за те, що припаркується у забороненому місті…

Їх не цікавило, що покарання, м’яко кажучи, не рівноцінне порушенню, що карали люди, яким такого права законом не надано. У той же час ніхто з них не покарав і навіть не вимагав такого на адресу діяча УПЦ КП, який паркується також у забороненому місті. Вони цього навіть не помічають.
Чуйний дідусь Йосип
Одним з батьків нинішнього перейменування є радник голови Чернігівської ОДА з питань декомунізації Василь Чепурний. По завершенню процесу він навіть сказав, що тисне руку міському голові Атрошенку, завдяки підпису якого перейменування і відбулося. Цікаво, чи тис пан Чепурний, на той час член усіх майданних та люстраційних організацій області, руку пану Атрошенку, на той час особі, через голосування 16 січня 2014-го року якого усі оті організації й створювалися?

Однак останнє рукостискання на мера вплинуло своєрідно, бо вже за кілька днів після того він почав пропагувати …Сталіна. Відчитуючи керівників теплогенеруючих підприємств міста, Атрошенко сказав, що у часи Сталіна їх би розстріляли (чомусь не «за Бокасса (африканський диктатор, канібал) їх би з’їли», чи «за часів Володимира Святого – зґвалтували їхніх дочок» тощо, а саме Сталіна). Такий, виходить, добрий був товариш Йосип Віссаріонович - розстрілював усіх, хто кривдить народ.
Мабуть, і нинішнього міського голову Чернігова не пожалів би. Важко навіть уявити, що десь наприкінці 30-х років минулого століття міський голова якось з обласних центрів СРСР виносить на розгляд сесії міськради земельні питання, пов’язані з ним та його близькими родичами, як це зараз робить Атрошенко. Скільки б після цього він ще прожив і де б прожили решту життя його близькі родичі?
Проте ті, хто вижив, зараз, певне, були б задоволені, бо іменем їхнього поважного пращура в Чернігові-2016 могли б назвати вулицю. Щоправда, з формулюванням, що його діяльність ще не до кінця вивчена і, в разі чого, вулиця знову може бути перейменована. Подібна ситуація зараз відбувається з новоназваним провулком Попудренка.

Кримінальний кодекс України передбачає покарання для представників влади, які пропагують комуністичний режим. «Позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої», - між іншим. На даний час ніхто з декомунізаторів публічно Атрошенка не засудив, хоча виявись на його місті, скажімо, колишній міський голова Олександр Соколов…
Ох, йому б мало не здалося. На думку декомунізаторів, до речі, саме попередній міський голова винен у тому, що частина городян невдоволена новими назвами своїх вулиць. Вони (розрадянізатори) запропонували нові назви, Атрошенко затвердив, а винен Соколов.
Сама промова міського голови, у якій він, згадуючи Сталіна, розносив керівників теплогенеруючих підприємств міста, дуже нагадувала численні промови опозиціонера Арсенія Яценюка, у яких він критикував уряд Азарова за дорогий газ для населення. Як тоді, так і зараз, населення зустріло слова з нечуваним натхненням, проте, принаймні, коли прем’єром став Яценюк, ціни на газ для населення тільки зростали.

Особою тижня, без сумніву, можна вважати колишнього народного депутата та екс-першого заступника Чернігівського міського голови Сергія Андроса. Після тривалого небуття, започаткованого його втечею з мерії навесні 2014-го, Андрос нагадав про себе, коли подав до суду на журналіста Ігоря Стаха та газету «Чернігівщини», які, на його думку, нанесли шкоди його честі та гідності.
Сам Андрос захищати свою репутацію не приходить, а його представник, виправдовуючись за власні прорахунки, все списує на роботодавця: і газету з паплюжною статтею Андрос десь загубив, і позовну заяву він писав, а тому про її зміст захисник має тільки уявне враження тощо.
Ймовірно, така поведінка представника змусила суддю зобов’язати Андроса бути особисто присутнім на наступному засідання, що заплановане на 10 березня. За неявку, якщо вона не буде підкріплена поважними причинами, передбачене адміністративне покарання у вигляді штрафу від 20 до 100 неоподаткованих мінімум.

Отож, як би пан Андрос не ховав свою спаплюжену честь і гідність, але явити її публіці все ж доведеться. Хоча можна й парі заключати: чим саме захворіє Сергій Олександрович, щоб пояснити свою майбутню відсутність?
Ім’я Андроса цього тижня згадувалося і під час іншого судового розгляду: справи про розгін чернігівського Євромайдану. За інформацією громадського діяча Сергія Соломахи, заступник начальника виконавчої служби повідомив, що демонтаж Євромайдану здійснювали представники комунальних служб за ініціативою і вказівкою тодішнього першого віце-мера Чернігова Сергія Андроса.
«У зв’язку з цим постраждалі євромайданівці звернулись до суду з клопотанням викликати С.Андроса в якості свідка, - пише Сергій Соломаха, - щоб він або спростував ці ствердження, або повідомив суд звідки взялися у парку ім. Попудренка так звані "комунальники".»
Діяльність однієї з організацій таких комунальників, КП «Паркування та ринок», зараз перевіряється комісією міської ради. У часи свого віце-мєрства її курував саме Сергій Андрос, а очолювала її близька до нього людина - Дмитро Синенко. Під час перевірки з’ясовується, що, «згідно з інвестиційними договорами, найбільш привабливі, а подекуди одні з найбільших за розміром земельних ділянок під розміщення тимчасових споруд чомусь отримували переважно однофамільці відомих в Чернігові людей» (Олександр Гашпар, один з перевіряючи).

Серед таких Андрос Андрій Олександрович – «повний тезка» брата Сергія Андроса. Тобто, підконтрольне Сергію Андросу комунальне підприємство укладало договори з Андрієм Андросом на дуже вигідних для того умовах. До чого призведуть результати перевірки не відомо, але ім’я Сергій Андроса в них точно згадуватиметься незлим тихим словом.
«Не було ні гроша, а тут цілий алтин». Краще про цей тиждень для Сергія Андроса і не скажеш.