Кому служить «генерал» Рубан-Гарбузюк?

Вперше Володимир Рубан «засвітився» в українських мас-медіа у 2014 році як переговорщик у процесі обміну полоненими та керівник ГО «Офіцерський корпус». До цього часу будь-які згадки про Рубана у вітчизняній пресі фактично відсутні. Логічно, виникає запитання: чим жив і кому служив новоспечений «генерал-полковник» Рубан і завдяки чому, чи, ймовірніше, кому завдячує своєму злету колишній випускник авіаційного училища Володя Гарбузюк?
Історія Рубана, що видно з поодиноких біографічних згадок, почалась у Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі, куди Рубан-Гарбузюк вступив після закінчення школи у 1984 році. Як мінімум, до початку 90-х Рубан проходив військову службу в лавах ЗС СРСР у чині лейтенанта, а згодом – старшого лейтенанта, однак на цьому його військова кар’єра закінчилась. Варто зауважити ще раз, - у званні саме старшого лейтенанта!
Звільнившись у запас, Рубан пробував себе у підприємництві, друкарській справі, громадському русі, де нічим цікавим чи значущим себе не проявив. Дивує інше, - як нікому невідомий колишній військовий, а згодом просто пересічний дрібний торгаш зміг засвітитись у чині генерал-полковника, та ще й у статусі надвідповідальної в умовах війни з Росією особи – переговорщика у процесі звільнення полонених.
Тут варто також зазначити, що просто так переговорщиками не стають, адже на кону життя людей, заручників, полонених. Для цього потрібна або фахова вища освіта, або тісні зв’язки з «тією» стороною. Перший варіант упускаємо, - спеціальної освіти у Рубана не було й досі нема.
Однак, у другому варіанті це не стільки переговорщик, як банальний «рєшала»-посередник, який просто бере гроші по один бік лінії розмежування і під гарантії недоторканості з боку терористів везе їх на «темну сторону Місяця».
Фактично, сам факт переговорів Рубана, якщо відслідкувати його подвиги, полягав у визначенні-погодженні кандидатур на звільнення з так званими представниками «ДНР-ЛНР» і передачі коштів. Недарма ж у активно обговорюваному ролику, розміщеному на відео-хостингу «YouTube», звільнений з полону терористів український боєць прямо в обличчя привселюдно звинуватив Рубана у дволикості, брехні і «договорняках» з лідером терористів Захарченком. Згадав звільнений солдат і про пістолет «Стєчкін», подарований Рубану ватажком ДНР, і про спільні пиятики, під час яких Рубан якраз і вирішував з терористами долю українських бійців, при цьому мабуть запиваючи улюбленою «Путінкою» черговий тост за «вєру, царя і отєчєство». Усе відповідно до прищеплених традицій радянського, а згодом русского, офіцерства.
Тут варто зауважити, що всередині 80-х усі військові училища були підпорядковані Москві, - як у питаннях військово-політичного виховання, так і подальших кадрових призначень для проходження подальшої служби молодих офіцерів. Як правило, після завершення командних училищ майбутні командири взводів уже були членами партії, на той час єдиної – КПРС, та перебували під пильним оком всесильного КГБ і військових «особістів». А такі зв’язки, як свідчать численні факти державної зради найвищих командирів у захопленому агресором Криму, просто так не рвуться і зберігаються десятиліттями. То чи не з часів навчання Рубана тягнеться ниточка «успішних переговорів», гарантією яких є безпосереднє кришування його з боку численних «кураторів» Генштабу ЗС РФ, які безпосередньо координують дії бойовиків на Сході України?
Є інша гіпотеза «злету» переговорщика Рубана. Як стверджують джерела в оточенні самого Рубана, його так звані «переговорні» успіхи напряму залежать від волі лідера «Українського вибору» Медведчука. Саме через кума Путіна Рубан визначає тих, кого можуть звільнити по той бік «нульовки», а кого тримають для диктату своїх умов терористи.
Якщо більш детально вивчити публікації на сайті псевдоУкраїнського вибору, то вимальовується цікава картина – уся діяльність Рубана і його «Офіцерського корпусу» спрямована на піар одіозного олігарха: «За участі Медведчука звільнили стільки то військових», «Благодаря группе Медведчука домой вернули столько пленных» … і практично ті ж самі фото звільнених і заголовки у Рубана.
Одне діло – провести обмін рядових бійців, зовсім інше – організувати обмін знакових фігур у зовнішній політиці на кшталт режисера Сєнцова, Надії Савченко на тих же затриманих «заблудших» російських ГРУшників. Пригадуєте нещодавню заяву Рубана про те, що російська сторона готова до такого обміну … А тепер задумайтесь, чи міг сам Рубан навіть випадково озвучити позицію цілої країни-агресора без попереднього узгодження такого вкиду з особами, уповноваженими Росією на переговори?
І чи не є це насправді «інформаційною качкою» з метою визначення позиції української сторони як до відповідного варіанту обміну, так і з’ясування реальних можливостей Рубана в питаннях впливу на українське керівництво?
Багато розмов на даний час точиться про «героя-генерала», який докладає «неймовірних» зусиль для звільнення військовополонених. При цьому будь-яка критика в його адресу сприймається Рубаном ніяк інакше, аніж образа офіцерської честі та його «заслуг» перед Батьківщиною. От тільки для того, щоб захистити офіцерську честь «генерал-полковника», В.Рубану варто для початку пред’явити документи про присвоєння йому відповідного військового звання. А потім уже можна звертатись у судові інстанції, де, гарантовано, громадськість почує багато чого цікавого про офіцерський шлях «від лейтенанта до генерала».
Адже будь-яка армія починається з стройової частини. А рукописи, себто особові справи, як відомо, не горять …