Кіно і Атрошенко, або «Настоящих буйных мало»

Перший чи не за десятки років публічний звіт чернігівського міського голови перед громадою за роботу відбувся лише у 2017 році у міському палаці культури і показав розвиток чи «розвиток» громадського суспільства в Чернігові.

Декілька думок із цього зібрання.

Місця в залі, особливо на гальорці, залишалися. Звісно, на зустрічі по 300 гривень не давали. А що давали? Давайте спробуємо бути відвертими.

Публіка в залі

Безумовно у міському палаці культури були люди зацікавлені. Не спішіть протестувати.

По-перше, не можна назвати незацікавленими адміністративно-господарський актив. Чиновники усіх підрозділів міської і районних рад, комунальних підприємств, керівна ланка освітян, лікарів тощо.

Вони виконували дві функції – були «жителями міста», що суті так воно і є. І , водночас, показували свою лояльність до керівництва міста. Щоб «бути в курсі» того, що говорив мер і до якого «світлого майбутнього кликав».

На зустрічі можна було бачити і чимало пенсіонерів з активною громадською позицією, кому «болить за країну» і за Чернігів.

Про бійку в болоті

Парадокс. Про публічний звіт міського голови було оголошено за ДВА ТИЖНІ. Існувала можливість поставити запитання і почути відповіді на них.

Але ЖОДНА ГРОМАДСЬКА організація (крім-про це нижче)не «засвітилася» і не сказала меру: ось проблема, ми вважаємо, що її потрібно вирішувати і у нас є один із варіантів її вирішення. Були, здебільшого, запитання "побелить, покрасить".

Просто у нас, в українців, є така національна особливість, особливо це стосується партій: не давати створити чи зробити щось позитивне своєму політичному конкуренту у місті чи в країні.

Бо це (так міркують політики і втовкмачують у наші голови) він робить для свого авторитету (кишені), а не для громади. Для політичних партій, які не при влади – чим гірше народу, тим краще для них. Згадайте, як захопили владу більшовики.

Тому новітня історія України нагадує бійку в болоті: ми б’ємося, нам подають руку , щоб витягти з трясовини, а ми продовжуємося битися… і залишатися в болоті.

А цивілізований світ дивитися і не може розуміти: чому чи чубимося , а не намагаємося вилізти з багнюки?

Позитив і «папєрєднікі»

Можливо саме тому ставка влади і Влада та його команди у фільмі «Чернігів. Перезавантаження» перед зустріччю була - нагадати і показати позитив, зокрема той, який ми не бачимо – в школах, садках тощо.

Звичайно у відеофільмі, за законами жанру, було набагато більше позитиву, чим аналізу проблем , які треба ще вирішувати. Але… Подивитеся самі, коли захочете.

Особисто мені найбільше запам’яталися 2 моменти.

Перший: як у Чернігові зараз роблять дороги і чому. Розповів професійний дорожник. І показав, що на ямковому ремонті можна красти набагато більше, ніж на будівництві дороги.

Другий момент. У кінці фільму мені нагадали, що, виявляється, у минулої влади не вистачило клепок чи професійності освоїти виділені мільйони на реконструкцію парку Богдана Хмельницького у 2011-2012 роках і … гроші повернулися до державного бюджету.

До того ж у 2014-2015 роках на рахунках міської влади було скільки коштів, що можна було десяток переходів, як біля готелю «Україна» капітально відремонтувати.

Місто спало у летаргічному сні?

«Настоящих буйних мало – вот и нету вожаков»

На зустрічі запам’яталися запитання немолодого чернігівця про погану дорогу до ринку Нива з вулиці Пухова. А ще - наглядно знайомого чоловіка з колишнього КСК про кришування поліцією «точок» з продажу самогону.

Жінки пенсійного віку говорили про відсутність тротуарів та освітлення на вулиці Старобілоуській. Це з того, що запам’ятав.

Окремо варто сказати про відомого в Чернігові улюбленця публіки, «вічного революціонера» і любителя «публічних боїв».

Коли він з’явився перед публічним мікрофоном і почав ходити та розминатися, як боксер, публіка ожила, заворушилася, очікуючи видовищного поєдинку.

«Зараз цей вріже і мер буде в нокдауні», - хтось був у цьому переконаний. Більшість же очікувала видовища , схожого на півнячі бої.

«Срезал»

А я згадав оповідання Василя Шукшина «Срезал» про такого собі «простого чоловіка», який знаходив утіху в тому, щоб змагатися у мистецтві полеміки з вихідцями із його села науковцем, полковником, лікарем, кореспондентом.

В оповіданні Шукшина «народного полеміста» спеціально запрошували, або він приходив сам на такі зустрічі аби потішити публіку і самолюбство селян – мовляв, ми тут у народі теж не ликом шиті.

Наш чернігівський «народний месник» також хотів у режимі запитання-відповідь поставити 4 запитання про прозорі зупинки, пляж, асфальт і, здається, про участь громадськості в обговоренні міських проектів реконструкції.

Міський голова нав’язав чернігівському активісту свою тактику бою і заставив його: «агласите, пожалуйста весь список» запитань.

Так і сталося. Але поки активіст довго озвучував запитання, у мера від нетерплячки під столом скакала права нога, наче під ним був кінь і він рвався до бою.

Потім міський голова і керівник підприємства, що виготовляло зупинки – «головний по зупинках» відповіли на всі запитання. Усі вони і відповіді я не збираюсь переказувати і визначати хто правий, а хто ні.