Будинок Полторацьких впевнено руйнується

Старовинний будинок Полторацьких, що поблизу готелю «Градецький», невпинно руйнується, адже стоїть без використання, опалення і догляду, а дах протікає.

Будинок відомої в регіоні династії лікарів колись був окрасою цього кварталу.

Майже сто років тому тут збиралася інтелігенція з усієї України: письменники, історики, художники, археологи, політики.

Про це розповідає у своєму сюжеті видання «Сегодня» і чомусь в розділі «Криминальные новости».

Довідка
від Галини Середенко, представниці Громадської ініціативи «Збережи старий Чернігів».

Цей будиночок споруджений у 1877-1878 роках на вулиці Шосейній. У 1919 р. він став власністю земського лікаря Павла Петровича Полторацького та його родини.

У різні часи вулиця, на якій містилася садиба, перейменовувалася: Любецька, Київська, Красна, Шосейна, Торгова, Т.Г. Шевченка, частина вулиці Горького, Леніна. Нині адреса будинку – проспект Миру, 74. У ньому до 1961 р. жило три династії лікарів Полторацьких. Їх старовинний рід бере початок від запорозьких козаків – полковників Семена Палія та Антона Танського.

У «Малоросійському родословнику» Вадима Модзалевського згадується бунчуковий товариш Іван Федорович Полторацький, від якого і пішов рід Полторацьких.

Інша гілка цього роду дала світові видатного співака, музичного діяча і педагога (із Сосниці родом) Марка Федоровича Полторацького, його учнями були українські композитори Максим Березовський та Дмитро Бортнянський. Анна Керн – муза Пушкіна – була його внучкою. Вона мала неабияке літературне обдарування.

Власник будинку Павло Петрович Полторацький народився в селі Гірськ Городнянського повіту (нині Щорського району) у 1869 р. у сім’ї дрібного поміщика. Закінчив Лазаревський інститут східних мов у Москві, який готував дипломатів. У цей час у нього розладналися стосунки з батьками, які були проти його шлюбу з простою дівчиною, покоївкою матері. Крім того, він відмовляється від дипломатичної кар’єри, що призвело до повного розриву відносин з батьками. І лише народження онука, якого назвали на честь дідуся Петром, принесло примирення в родині.

Павло Полторацький закінчує Київський університет святого Володимира (1884 р.). Ще будучи студентом медичного факультету, разом з професором К. М. Сапежком він лікував безкоштовно хворих на Подолі.

Після закінчення навчання працював лікарем у різних містечках та селах України. Зокрема, у містечку Сновську (нині – Щорс) пам’ятають про чуйного, всебічно освіченого лікаря, який безкоштовно лікував бідних. У Чернігові він також вважався одним із кращих фахівців, працював у різних лікарнях міста. Як кращого фахівця у 1921 р. його запрошують до складу експертної комісії для обстеження мощів святого Феодосія Углицького.

Загинув Павло Петрович Полторацький у 1941 році під час бомбар­дувань Чернігова фашистською авіацією. Похований він на старому православному кладовищі на Старобілоуській вулиці. Поряд похована і дружина Павла Петровича – Олександра Миронівна (1876-1954). Його син – Петро Павлович – дитячий лікар, головний лікар Городнянської лікарні, загинув 19 березня 1931 року у молодому віці (на 36-у році життя), рятуючи хвору дитину на дифтерію у містечку Бобровиці. Дружина Петра Павловича - Ольга Олексіївна - також була медиком. Після війни вона очолювала відділ охорони здоров’я міста Чернігова. Потім переїхала до Києва, де працювала зав. терапевтичним відділенням у госпіталі інвалідів війни. Померла 1964 року. Онук – Ростислав Петрович – навчався у Чернігові, всю війну працював в евакогоспіталях санітаром. Кандидат медичних наук, був головним невропатологом Київського військового округу. Він переписувався з невтомним охоронцем чернігівської старовини Андрієм Антоновичем Карнабедом і заповідав зберегти пам’ять про родину Полторацьких, відкрити в будинку кімнату чи куточок, присвячений родині. Цей старенький будиночок на проспекті Миру славний не лише його власниками. Тут був культурний центр, збиралися відомі громадські діячі, еліта Чернігова: Михайло Жук – талановитий художник; Аркадій Верзилов – історик, краєзнавець, археолог, брав активну участь у політичному і громадському житті міста: обіймав посади міського секретаря та міського голови, був членом чернігівської Громади та «Просвіти»; Ілля Шраг – громадський, політичний і культурний діяч, чернігівський адвокат, депутат першої

Державної думи, ідейний натхненник чернігівської «Просвіти» та інші. У будинок приходили і земські лікарі – колеги Полторацьких: Розенель, Дехан, Ковальський, Маслов та художник Іван Рашевський. Сюди приїздили з усієї України поети і письменники, зокрема Микола Хвильовий, Олесь Досвітній, Микола Вороний.

Мета цих зібрань: завзяті мисливці приїздили на полювання, розповідали тут мисливські байки. Це офіційна версія. Хоча, існує й інша думка. Тут приховується таємниця. Виникає питання – чому першими жертвами репресій 30-х років ХХ століття стали учасники мисливських зібрань у будинку Полторацького (Микола Вороний та ін.)?

Інше запитання – чому полювання біля Чернігова так приваблювало діячів культури з усієї України? Адже мисливських угідь на той час на території країни було багато.

Зараз вигляд будинку змінився. У минулому він вирізнявся вишуканим різьбленням на карнизах та дверях, ґанок був оздоблений кованим металевим візерунком, з боку двору знаходилася веранда з різьбленими колонками. Навкруги – гарний сад з рідкісними деревами, кущами та квітами, вирощеними лікарем і чудовою людиною. За спогадами художника Володимира Конашевича, перехожі зупинялися перед будинком, милувалися його красою, віддаючи шану тим, хто створив його, і перехрестившись йшли далі у своїх справах.

Будинок вистояв у буремні часи війн та революцій, проте в 70-х роках ХХ ст. був спалений, розграбований вандалами. Від подальшого знищення його врятував Андрій Антонович Карнабед. У 1994 р. обласним управлінням культури та архітектури були направлені науково обґрунтовані довідки про архітектурну цінність цієї старовинної споруди.