Україна – це Європа чи Гуляйполе?

Останні події змусили замислитись чи не кожного свідомого українця – ким ми себе бачимо і в якій країні хочемо жити. І знову ми стаємо перед дилемою – куди нам іти, кого обрати в побратими. Невже гіркі сторінки історії нас так нічому і не навчили? В товариші обирають сильних, а слабкі і малодухі змушені будуть потурати чужим забаганкам десь на задвірках цивілізованого світу. Так, може, час припинити внутрішні чвари та почати будувати нашу Державу такою, якою її хочемо бачити Ми, а не будь хто із сусідів? Але ж для цього потрібно, перш за все, більш критично поставитись до себе – можливо, проблеми не в злих сусідах, а в нас самих?

Мені як патріоту та націоналісту (за духом, а не за партійним квитком) особливо соромно за чернігівську “Свободу”. Хто її очолює? Пан Костянтин Лубенцов в черговий раз злетів з гальм (а, можливо, попросту підібрав код) та в обнімку із “зеленим змієм” попрямував додому далі “підігрівати свій бойовий дух”, залишивши своїх підлеглих на Майдані у столиці. Звісно, новий зелений товариш його так просто не відпускав та спонукав до нових подвигів – з’їздив на прогулянку до обласного центру, провів розбірки з нерадивими місцевими партійцями, а заодно заявив на місцевому телебаченні про своє дивне викрадення невідомими особами на невідомому автомобілі і для нього самого не зрозуміло з яких причин. Щоправда, особисто до журналістів не з’явився. Цікаво: чому? Можливо і не було ніякого викрадення, бо в противному випадку чому не звертався до правоохоронців? Ні для кого не таємниця, що в стані сп’яніння, особливо коли цей стан хронічний, люди часто бачать те, чого не було: дехто стверджує, що навіть спілкувався з представниками інопланетних цивілізацій. Але й цього виявилося замало. В пориві завзяття пан Костянтин взявся виганяти з партії своїх найближчих соратників, які намагалися його витягти з п’яного полону. Ви скажете: “З ким не буває?”. Можливо й так, проте якщо в попередні рази ніхто цього міг і не помітити, то в часи, коли очолювані ним партійці стоять на Майдані, а тисячі громадян плекають надію на краще майбутнє, така поведінка може розцінюватись не інакше як зрада. До речі, ні для кого не таємниця, що на славетній Хортиці наші предки козаки теж полюбляли випити оковитої, однак не дай Боже хтось із них дозволяв собі це зробити в поході. Такому козаку не те що керувати не дозволяли, але геть проганяли, а в гіршому випадку – садили на палю.

Тож хотілося б звернутись до пана Тягнибока: “Кого Ви нам пропонуєте обрати за отамана? Куди він нас приведе – в Європу чи в Гуляйполе? А якщо народ вам довірить владу, на яку посаду ви його призначите? Можливо, міністром внутрішніх справ?” Такий вояка в нас уже був, що в п’яному угарі намагався “налагоджувати дружні стосунки” з німецькими поліцейськими.