Веб студия Паутинка Черниговский информационно развлекательный портал

РАЗДЕЛЫ



играть онлайн бесплатно


Украинская Сеть обмена трафиком

АВТОРИЗАЦИЯ

Имя пользователя:

Пароль:



Баннер

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«    Декабрь 2016    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

Популярные теги

Требуется для просмотраFlash Player 9 или выше.

  Категория: Региональные новости   Автор: vadimklose   
Заґратовані дітиЦі діти за ґратами, навіть якщо ґрати висять не скрізь. Діти під замком, в ув’язненні. Безневинно. Мова про десятки тисяч мешканців дитячих закладів країни, де діти перебувають постійно, часом аж до настання повноліття. А потім чимало з них потрапляють за нові ґрати і замкнені двері.
23-й річниці схвалення Конвенції ООН про права дитини була присвячена прес-конференція в УНІАН Коаліції громадських організацій «Права дитини в Україні».
З журналістами зустрілися голова «Жіночого консорціуму України» Марія Алексєєва, директор Партнерства «Кожній дитині» Василина Дибайло, координатор програми покращення якості життя дітей та дорослих з інвалідністю ГО «Громадська альтернатива» Анна Гаращенко. Всього в Коаліцію, створену на початку цього року, входить 12 організацій, крім названих, це, зокрема, «Захист прав дітей», правозахисний центр «Поступ».
Звіт Коаліції до річниці підписання конвенції ООН мав промовисту назву «Чому Уряд не виконує «Дитячу Конституцію?» Конвенція, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року і ратифікована 193-а країнами світу, зокрема, Україною 27 лютого1991 року, дійсно є основоположним документом про права дитини у світі. Темою ж Звіту і прес-конференції стало становище, мабуть, найбільш знедоленої категорії дітей — сиріт, інвалідів, позбавлених батьківського піклування. Тут парадоксальна ситуація: з одного боку ці діти начебто взяті під опіку і захист держави, а з іншого права цих дітей найменше захищені. Причина — ми живемо в посттоталітарному суспільстві з недорозвиненою демократією, коли цілі верстви громадян , в тому числі такі діти, опиняються на маргінесі суспільної уваги: десь вони там є, нехай собі якось й існують. Причому, замість того, щоб за прикладом демократичних, гуманних суспільств, таких людей якнайбільше залишати серед нас, панує інша філософія — виштовхування їх подалі від себе.
В Україні, і це офіційні дані Міністерства соціальної політики, майже 100 тисяч дітей-сиріт. Згідно гуманістичної традиції, що превалює в багатьох країнах, ці діти майже всі мали б рости, виховуватися в родинах — у бабусь і дідусів, інших родичів, у прийомних сім`ях, так званих дитбудинках сімейного типу — багатодітних родинах прийомних дітей. Натомість, в Україні понад 35 тисяч дітей знаходяться в закритих дитячих закладах, і кількість їх зростає. Останнім часом у ці заклади стали потрапляти й діти, у яких є батьки, не позбавлені батьківських прав. Здати дитину в інтернат чи дитбудинок стало дуже просто, часто досить заяви таких горе-батьків. Інколи причиною називають просто неспроможність батьків виховати, елементарно утримувати кількох дітей, що для демократичних країн є нонсенсом. Надто легко стало позбавити батьків їхніх батьківських прав. Звичайно, в багатьох випадках без цього не обійтися, але це стає вже масовим. За рік у нас позбавляють батьківських прав по 8 тисяч родин. Натомість надто складною є процедура повернення цих прав. Таких випадків торік зареєстровано менш ніж 800. Для прикладу: в Польщі практикується тимчасове позбавлення батьківських прав. Причому такі батьки протягом року-двох чи іншого терміну зобов’язані брати участь у догляді, вихованні дитини в дитячому закладі. Налагодиться благополуччя в родині — дитина повернеться до батьків, яким відновлять їхні права.
Що ж маємо в результаті «відчуження» дітей від родин? В Україні 369 закритих дитячих закладів. В середньому по 15 на кожну область! Конкретніше. Школи-інтернати для сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування , — 72, кількість дітей там — 9269. Дитячі будинки (Міністерство освіти, науки, молоді і спорту) — 107 , дітей — 4332. Будинки дитини (Міністерство охорони здоров`я) — 48, дітей —3507. Будинки-інтернати (Міністерство соціальної політики) — 55, дітей — 6888. Притулки для дітей — 87, дітей —11107.
Про умови утримання дітей свідчать хоча б такі цифри. Грошова норма витрат на ліки для інтернатів не переглядалася з 1989 року! Вона досі становить 26 копійок на дитину на день, або 7 гривень 80 копійок на місяць! Це просто насмішка. Гарантоване Конституцією право громадянина на освіту теж у цих стінах діє далеко не завжди. В інтернатах Мінсоцполітики діти-інваліди, багато з яких мають цілком нормальні розумові здібності, отримують так звану «освіту», яка офіційно не визнається. Відтак, ставши повнолітньою, така людина не може здобути вишу освіту, отримати нормальну професію і роботу, адже на має навіть атестата про середню освіту, між іншим, обов’язкову в державі.
Подібних прикладів дискримінації дітей у цих закладах можна наводити багато. Але найбільше тривожить філософія державних чиновників, яка передається й працівникам цих установ: мовляв, діти мають дах над головою, нагодовані, вдягнені, що ви ще хочете? А хочуть в демократичних суспільствах, щоб ці діти, ці громадяни максимально були включені в суспільне життя, не відчували себе на його узбіччі. Цього ж хочуть і самі мешканці заґратованих закладів.
Учасники прес-конференції описали типову картину в закладах для чи не найбільш знедолених дітей — інвалідів. Дехто з них має серйозні розлади здоров`я, їм важко ходити, навіть сидіти. Але ж у світі існують методи лікування, реабілітації таких хворих. Та про що ми говоримо, коли в такому інтернаті працівник закладу не те що не спроможеться підняти дитину, зробити з нею якісь вправи, а навіть погодувати її в сидячому положенні, натомість наспіх пхає ложку в рота лежачій дитині. І та днями, місяцями, роками лежить і бачить одну й ту ж картину у віконній рамі, змінюються хіба що пори року. Потім дитина стає повнолітньою, дорослою, вибуває з інтернату для інвалідів і потрапляє, часто й пожиттєво, у психо-неврологічний диспансер. Як сказав один підліток волонтерам з громадської організації: «А що я бачив і що побачу в цьому житті?» Втім, важко звинувачувати й персонал закладів при їхніх мізерних зарплатах, невеликих штатах і величезних навантаженнях.
Міжнародні фонди, зокрема, європейські, виявляють готовність надати безкоштовно нашим дитячим закладам чудове обладнання — візочки, інші пристрої, для того, щоб хворі діти могли сидіти, пересуватися. Але цю гуманітарну допомогу обкладають у нас несусвітніми митами й поборами, ставлять їй безліч бюрократичних перепон. В результаті фонди передають таке обладнання в Африку, інші країни Східної Європи, тільки не нам. А наші заклади мусять закуповувати вітчизняне обладнання, набагато гірше і в кілька разів дорожче. Дурість, зате узаконена.
Або чому дитячі заклади розділені між трьома міністерствами, а не сконцентровані в одній системі? Запитання, запитання…
Дивною є і практика, коли дитячі заклади чомусь розміщують подалі від обласних, навіть районних міст, за 60—70 кілометрів. Може, щоб не надокучували з перевірками громадські організації, місії ООН? Щоб важче було добиратися громадським активістам, волонтерам, які готові і хочуть допомогти дітям? Таких людей, організацій немало,
Хоча треба визнати, допомога громадськості могла б бути активнішою. Так звані меценати і спонсори часто «засвічуються» з благодійністю задля піару, особливо у виборчі кампанії. Приклад кампанійщини — і нашестя доброчинців у Новорічні чи Різдвяні свята, коли дитбудинки та інтернати завалюють цукерками й іграшками. Побули — і на тому все. Хоч дитячі заклади часто потребують зовсім іншої допомоги.
Знову пошлюся на досвід сусідньої Польщі, де свого часу цікавився соціальним захистом громадян, в тому числі дітей. Назва циклу моїх публікацій про це говорила сама за себе: «Є знедолені, нема забутих». Дійсно, як і скрізь, там є й сироти, бездомні, інваліди, самотні старі люди. Але ніхто, жодна людина, не залишається без уваги й допомоги. Її надають і держава, і меценати, і церква. А чим не приклад, коли лише в одному Підкарпатському воєводстві влада передала безкоштовно потужній громадській організації майже півтора десятки старовинних дворянських садиб —маєтків, палаців з парками, для облаштування тут дитячих будинків й інтернатів. У нас же й садиб та палаців не густо, та й на ті накидають оком олігархи.
На жаль, частина дітей в суспільстві приречена на перебування в дитячих закладах. У когось дійсно не залишилося на світі нікого з рідних, хтось має серйозні вади здоров`я. І все ж. гуманність суспільства полягає в тому, щоб максимальна кількість таких дітей жили серед нас. Вони й так обділені долею, не додаваймо ж гіркоти цим маленьким співгромадянам.

Источник:  http://svoboda.fm

   6-12-2012, 10:49   Просмотров: 602    Комментариев:  0

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Каталог ссылок
Каталог ссылок
Предупреждение! Информация, расположенная на данном сервере, предназначена исключительно для частного использования в образовательных целях и не может быть загружена/перенесена на другой компьютер. Ни владелец сайта, ни хостинг-провайдер, ни любые другие физические или юридические лица не могут нести никакой отвественности за любое использование материалов данного сайта. Входя на сайт, Вы, как пользователь, тем самым подтверждаете полное и безоговорочное согласие со всеми условиями использования. Авторы проекта относятся особо негативно к нелегальному использованию информации, полученной на сайте.