Веб студия Паутинка Черниговский информационно развлекательный портал

РАЗДЕЛЫ



играть онлайн бесплатно


Украинская Сеть обмена трафиком

АВТОРИЗАЦИЯ

Имя пользователя:

Пароль:



Баннер

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«    Декабрь 2016    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

Популярные теги

Требуется для просмотраFlash Player 9 или выше.

  Категория: Региональные новости   Автор: vadimklose   
Іван Прохорець: «Мені вже просто гидко!»«Потрібно їх там, у «штабі», розбудити, щоб зрозуміли, що потрібно працювати… – неодноразово повторює мені Іван Прохорець, називаючи «штабом» районну владу. – Я сам працював 20 років у «штабі». Томився по 23 години на день. І не було такого, щоб я не мав найточнішої інформації по району. До клаптя землі, до кількості насіння, до кожного обприскувача… Це мільйон питань. Неможливо без цього по-справжньому керувати районом.

А куди вони нас загнали сьогодні?!»

Що тут скажеш? Вони «працюють». Але кожен – в «особистому» напрямку. Говоримо ми про це не де-небудь, а серед садів, ланів, корів, вуликів… Іван Сергійович – голова і фактично власник ВАТ «Великозагорівське», що у селі Велика Загорівка Борзнянського району.

Потрібні кадри. На всіх ланках

– У часи роботи в передовому господарстві ім. Фрунзе у Ніжинському районі я зрозумів роль і місце спеціаліста, керівника… Розумієте? – наголошує 76-річний Іван Прохорець. – Всі удачі й досягнення обов’язково пов’язані з правильним керівництвом. На всіх ланках. Усіх спеціалістів. А цього нема. І тому ми страждаємо.

Їдемо його старенькою «Нивою» по вузькій доріжці до яблуневих садів. Та утримує цей господар не лише сад. Вирощує зернові. Тримає 20 корів, а планує сотню. Має сто бджолосімей, планує – триста. Відгодовує сотню свиней.

– Роблю це, так би мовити, з любов’ю. Хочу мати у господарстві все. Ніхто мені цього не диктує й не реагує, – зазначає Іван Прохорець і веде далі. – Потрібно «створювати» себе таким, аби відповідати займаному місцю настільки, щоб був успіх. Якщо не прагнеш цього, то покинь те місце! Люди тебе послухають, тільки якщо побачать: ти грамотний, дієвий і ведеш правильним шляхом. Якщо мені потрібно було засіяти 70 га однією сівалкою, то сіяв з 17-ї години до 10-ї ранку. Потім пішов такий дощ, що на поле тиждень не виїхати. А у мене засіяно. Так я ж не ліг спати. Орав. Один раз справа робиться! І тоді, коли належить. Багато ще треба зробити, аби переконати всіх цих… що вони повинні триматися саме такої позиції. А не ходити поправляти, коли вже запізно.

Почому яблука для заводу?

Господар «Великозагорівського» розповів, як сім років тому придбав тодішній плодорадгосп. Розтягнутий на 90%, з мільйоном гривень боргів, не виданими зарплатами на 140 тисяч.

– Його начебто хотів забрати Голиця – є такий у Києві, родом із сусіднього села Плиски, – веде мову Іван Прохорець. – А до мене прийшов Олександр Васильович Савченко – колишній інженер-механік, що був головою тутешнього колгоспу Україна. Запитав, чи не хочу забрати радгосп, каже: «Краще віддамо трудязі». Було у мене тонн сто озимої пшениці, за те й купив. Узяв я собі на плечі отаку… Та це словами не описати! А в «штабі» району – ніхто й нічого! Що я купив, що не купив. Що я тут є, що нема! Я так не звик, розумієте?

Зараз пан Прохорець тримає майже 100% акцій ВАТ. Але це лише слово таке – «пан». Каже, що працює, неначе раб.

– Розігнався був відбудовувати й хазяйнувати. Тут 400 га землі, як оця, – говорить Іван Сергійович, проходячи поміж яблунь. – Сад був запущений, кілька років – ані яблучка. Став відроджуватися, коли розчистили деякі квартали. Яблука є три роки. Але дешево: 25 копійок за кіло. Не виправдовує себе. Ось і метикую: що буде із саду? Чи буде реакція у районі? А нічого. За сім років! І не буде жодної підтримки – ні моральної, ні фізичної. Навіть доброго слова. А це, можливо, останній такий сад в області.

«Про це зараз забулися»

Іван Сергійович поділився деякими «секретами» зі свого багатого досвіду агронома. Він має що розповісти і робити це може нескінченно.

– Я 50 років відпрацював на «агрономічній ниві». Навчився вирощувати і ростив так, що промахів не мав. Коли я сіяв гречку, то чекав на Місяць. Він закрився, чотири чверті пройшло і нема його. І за 3-4 дні з’явився молодий. Ось на молодий і слід таке сіяти. А картоплю й буряк – коли Місяць круглий став, а потім почав зменшуватися. Це – час сіяти те, що в землі. Вони ж цього не знають. «Космічні» фактори більш як на 90% беруть участь у створенні врожаю: світло, тепло, кисень і вуглекислий газ, опади. І тільки п’ятий фактор у наших руках: можемо «підсолити». А в ґрунті знаходиться «населення», «китайці». Це я так кажу. Вони й роблять урожай. Їх велика маса й розмножуються нескінченно. Ось подивишся на цю гречку – можна судити, скільки у землі «китайців». Мікроорганізми, мікрофлора – біомаса називається. Це «населення» живе, хоче їсти, пити й дихати. Про це зараз забулися. Коли на полі після збору врожаю росте потужний бур’ян, я радію. Бо там, знизу, аж кишить.

Іван Прохорець розповів і про такий випадок з часів роботи у «штабі»:

– Якось мені повідомили про негаразди в господарстві Олександра Боровика. Поїхав 28 травня на Коропщину. Виявляється, заборонували кукурудзу, щоб бур'ян знищити, і присипали її. На 90% знищили. Сказав: завтра о 8 ранку в Чернігові заберете насіння, о 12-й щоб уже сіяли на глибину 7 см, а зараз – готуйтеся. За тиждень поїхав подивитися – росте чиста кукурудза.

Тим часом у «штабі»…

Головою Борзнянської РДА був призначений у 2010 році Анатолій Дробот. Перед тим він очолював Ніжинську РДА. Раніше був головою колгоспу в Пісках Бобровицького району.

– Якось я йому в кабінеті кажу: «Ваша жінка робила там, у Плюща?». Відповів, що та два роки як на пенсії. Але не заперечив. Ось Плющ таким чином і прислав сюди свою людину, – припустив Іван Прохорець. – Я не знаю, як тут Дробот збирається «правити». Та, здається, йому тут дуже важко. Скільки він уже тут, справжньої роботи ще не починав. Керівник має знайти своє місце. І своїми важелями починати керувати. Якщо ж якісь важелі барахлять, їх потрібно виправляти.

– Як кажуть, «обіймають посаду»? Здається, всюди так із посадовцями на державному утриманні.

– І ніхто їх не турбує необхідністю працювати…

Цитата:

«Упор должен быть сделан теперь на людях, на кадрах, на работниках… Кадры решают все. Можно ли сказать, что наши люди поняли и осознали полностью великое значение этого нового лозунга? Я бы этого не сказал. …Надо понять, что при наших нынешних условиях кадры решают все. Будут у нас хорошие и многочисленные кадры в промышленности, в сельском хозяйстве, на транспорте, в армии, наша страна будет непобедима. Не будет у нас таких кадров – будем хромать на обе ноги» (Й.В. Сталін, 1935 р.).


Без пляшки на кожного
в тваринництві не розберешся

– Ось нещодавно був обласний семінар із тваринництва. Зібралися «діячі» у Борзні. І я зайшов до зали послухати. Що нам розказували – не зрозуміли ні ті, що з’їхалися, ні я. Потім я втулився з ними в автобус. Поїздили по селах, подивилися. Як запитаю – мені старалися не відповідати, неначе я іноземець якийсь. О другій годині поїхали до річки пообідати. Як почали – то лиш після четвертої закінчили! По пляшці горілки на кожного на столах стояло. Уже сам зголоднів, доки вони обідали, та й справи не чекають. Нарешті їдемо назад. Я й запитую у тих, що попереду сидять, з Ічні та Варви: «Ось ви семінар обласний відвідали, а з ким же ви будете у себе оті настанови реалізовувати?». Правильно я запитав?
– В «яблучко»!

Підсумував оповідку Іван Сергійович пошепки:

– Кажуть, що послухали отак – і по тому. Так ось і результати навколо!

«Працюють на пляшку смердючої»

Раз по раз, хоч-не-хоч, мова заходить то про покражі, то про… диверсії.

– Щойно придбав совхоз, як ферму мені майже всю спалили. Ще сонце не зайшло, а вже горіло. Було там трохи корів, ми їх із пожежі витягли частково... Паліїв ніхто, напевно, і не шукав.

– А як із матеріалами на відновлення таких будівель?

– Десь уже стоїть таке, що розвалюється, – звідти знімаю. Он буревій пройшов – поламав красивий навіс. Буду розбирати.

Про нахабні крадіжки керівник сільгосптовариства говорить, як про щось повсякденне.

– Ось бугай, що парує корів – Валет. Його хотіли зарізати. П’ять корів украли – виводили і в кущах потрошили. А він уперся, вимотав злодіїв, вони й покинули. Тепер, як під’їжджає машина – реве, переживає. Технічної бази у мене не було. Вся техніка – фермерська, вона стояла у людей по дворах. Розкручували її навіть там, під вікнами. Це ті, що «працюють» на пляшку смердючої.

Коли вже готувався номер газети, Іван Сергійович повідомив телефоном:

– Вирізали мені свиней на 40 тисяч. У саду син Олександр знайшов рештки – «ріжки та ніжки». Я подав заяву до міліції, так заступник начальника райвідділу не зареєстрував. Мені вже просто гидко, огидно. Чи це такий стиль життя пішов, чи це такою є демократія…

Проте це лише «квіточки», а є і «ягідки».

«Обложили» і з півдня…

Іван Прохорець загалом утримував 800 га земель. Крім саду – свої фермерські ділянки, орендовані паї. Однак несподівано з’явилася неоднозначна пропозиція «поділитися» чималим шматом землі, що між Великою Загорівкою і селом Плиски.

– Усі роки і часів фермерства, і в цьому товаристві живу, як на голках. Не дають мені розвернутися. Створюють ситуації, аби десь щось завалити. І нема надії, що мене тут щось чекає. Якщо сад два роки не родив – ти банкрут. Необхідно сіяти ще й однолітні культури. Я мислю так: аби швидше справи рухалися, потрібно 1,5-3 тисячі га. Щоб отримувати від реалізації близько 10 мільйонів. А я зараз на всі витрати маю лише мільйон-півтора. Та ще й цю землю хочуть забрати.
– І як це робиться?

– Голиця прислав з Плисок свого «зама», звати його Валерій Миколайович, колишній військовий. Каже, їдьмо до Михайла Миколайовича, він хоче побесідувати. Зустрілися на стадіоні у Плисках. Голиця каже: про що ви з Валерієм домовитеся – то все одно, що зі мною. Сів у джип, поїхав. А мова пішла про ось ці 317 га, де ми стоїмо. Мовляв, віддайте нам їх, а ми дамо сто тисяч.

– Сто тисяч чого? – перепитую. Але співрозмовник наче не помітив. Мабуть, і сам не уточнював. Після знайомства з цією людиною розумію: його цікавить зовсім інше.

– Я йому кажу: «А сад куди? Як не вродив сад – тоді що?». Ось навесні я продав гречку по 5 гривень за кіло, виторгував 500 тисяч. А як нема цієї гречки чи пшениці? Або кабанчика, щоб пустити в «поточний оборот»? Той же медок, якщо потрібно, бідонів 10 продав – щось можу придбати. Зараз бензовоз солярки коштує 30 тисяч – це свиней мені треба продати з десяток…
– І чим завершилися ті переговори?

– «Билися» ми півтори години. Він розвернувся і «до побачення» не сказав. Я йому казав, що такого питання не вирішую – йдіть до адміністрації. А вони ж хитрі…

… і з півночі

ВАТ «Великозагорівське» обробляє також деякі поля, розташовані між «московською трасою» і дорогою Борзна-Шаповалівка. З цього боку, за словами Івана Прохорця, «наступаючі» не обтяжували себе висуванням пропозицій.

– Вони там уже, напевно, поділили між собою ті землі колишнього «Забілівського». Ліва сторона від дороги, як їхати на Шаповалівку, – СТОВ «Дружба-Нова». Права – Іванія і Плюща (Іван Іваній – директор двох сільгосптовариств із Борзни, а Іван Плющ... ну, хто ж його не знає! – Авт.). Спочатку у мене 10 га «болота» забрали під виглядом, що це якісь державні заходи з екології.
– Може, й справді так?

– Подейкують, там будуть щось будувати. Це ж ділянка біля самісінької «московської траси». А за два роки потому забирають у мене два поля. Там дев’ять полів – була гарна схема для сівообороту. І «вирізали» прямо всередині – п’яте і сьоме поля.
– Як це сталося?

– Наприкінці 2011 року розорали ці 141 га. Я ту землю нікому не маю права віддавати. Є договори, все зареєстровано… Люди мені кажуть: «Що це ви наорали – проїхати не можна?». У мене мурахи по тілу посипались. Розібралися: Іваній. Зроблено під виглядом, що ті паї – не витребувані. Я такі «заходи» не визнаю. Звертався до прокуратури, суду.

Іван Сергійович «поцупив» три качани кукурудзи зі «спірного» поля:

– Що це за качани? В одному має бути 120 г зерна. А тут навіть не повністю запилене, – дійсно, ряди зернят неповні. Качани летять на заднє сидіння авто. – Потім облущу й зважу.
– А що про цю землю сказали у «штабі»?

– Кажу Дроботу, що техніки своєї направляти туди не буду, щоб не було бійки, а в цьому питанні ми покладемося на суд. А вони все одно розорали й засіяли... Оце і вся правда...

Источник:  http://svoboda.fm/

   1-10-2012, 12:32   Просмотров: 789    Комментариев:  0

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Каталог ссылок
Каталог ссылок
Предупреждение! Информация, расположенная на данном сервере, предназначена исключительно для частного использования в образовательных целях и не может быть загружена/перенесена на другой компьютер. Ни владелец сайта, ни хостинг-провайдер, ни любые другие физические или юридические лица не могут нести никакой отвественности за любое использование материалов данного сайта. Входя на сайт, Вы, как пользователь, тем самым подтверждаете полное и безоговорочное согласие со всеми условиями использования. Авторы проекта относятся особо негативно к нелегальному использованию информации, полученной на сайте.