«Смерть» журналіста в Чернігові прошла непоміченою

«Смерть» журналіста в Чернігові прошла непоміченою Кажуть, прочитати про свою смерть за життя – це на довгі роки.

Через півтора місяці після «смерті» я дізнався про свою «кончину» цілком випадково.

Настільки був занятий земними справами, що й не помітив, як перейшов в інший і щасливіший світ.

Але щойно ця весела звістка дійшла до мене – одразу перезняв кілька сторінок дружнього чернігівського Інтернет-видання «город.сіен.юей».

Вони між іншим, "вскользь" повідомляли про таку сумну, але звичну для нас, поки що живих, подію.

Історія виявлення «смерті»

Першим, хто виявив моє зникнення зі списку живих, був чудовий стиліст, чернігівський письменник-прозаїк Володимир Шкварчук. Володимир Михайлович зателефонував Заслуженому журналісту України, власному кореспонденту газети «Голос України» в Чернігівській області Сергію Павленку і запитав:

- А що, Савенок помер?

Можу тільки уявити, як Сергій Олегович розповідав, що Савенок не міг померти, бо ще не написав статті до журналу «Сіверянський літопис», і він особисто по телефону просив Савенка негайно закінчити матеріал.

Втім, що це не вигадка – ви можете переконатися на сторінці в мережі Фейсбук на сторінці Сергія Павленка, як, до речі, і на «город.сіен.юей», поки там не кинулися виправляти. Новина збереглася на принт-скринах, які були зняті сьогодні вранці.

Збій в небесному реєстрі

Не стану довго розбиратися, як це сталося, чому я поки що швендяю по Чернігову і за Десною, інколи з’являюся на телеканалах, як, наприклад, на «Дитинці» після 20:00 у день виборів 28 жовтня. Виходить, уже майже півтора місяці після «смерті»...

Це говорить про те, що смерть –штука абстрактна. Вона і є , і одночасно її начебто нема.

Вона мене лякала у січні 2006 року інсультом. І так собі міркую, десь там в небесній канцелярії я потрапив до «іншого реєстру». Бувають збої в будь-якій роботі. Ось так трапилися і зі мною.

Але смію вас запевнити, що я іще буду дуже довгого вас веселити, якщо не сам особисто, то веселими оповіданнями. Або смішними журналістськими матеріалами чи фотознімками , які я В ОСНОВНОМУ друкую під різними псевдонімами, тобто вигаданими іменами.

Їх у мене перевалило за 40. Адже головне не слава, я той настрій, оптимізм, інші важливі речі, які ти хочеш сказати своїми творами людям.

Далі можна не читати - там про серйозні речі…

Згадка про Зощенка і переляк смертю

Багато років тому до моїх рук потрапила тоненька книга Михайла Зощенка «Повесть о разуме». Вона була написана к кінці життя письменника. Коли він відійшов від гумору і сатири. Зощенко важко перехворів душевними хворобами на фоні репресій і арештів та переслідувань. Розраду шукав у спілкуванні з природою і звичайними людьми.

Одного разу письменник зайшов у звичайну сільську хату і наткнувся на дерев’яну труну, що стояла в сінях. Уже думав виходити, як зустрів господаря. Той побачив переляканого Зощенка і запросив до хати.

Письменник кинув очима на труну і завважив, що, мовляв, у вас похорон.

Бородатий старий селянин розсміявся і розповів:

- То я років двадцять тому захворів і дуже злякався смерті. От тоді і зробив собі труну. І поставив її в сінцях. З того часу звик до неї і смерть мене не лякає. Та і вона, окаянна, про мене, мабуть, забула.

От на цій оптимістичній ноті, а бажаю вам посміхатися, всім смертям назло J

Сьогодні підписуюсь не псевдонімом, а своїм справжнім ім’ям і прізвищем.

Владислав САВЕНОК

Постткриптум. Просив би колег з «город.сіен.юей» не правити матеріал. Хай би він залишився в історії казуїстики, як приклад для журналістів. Тобто в перекладі на людську мову : заповідаю тіло матеріалу зі згадуванням про мене "неживого" на потребу журналістської наукишаблоны для dle 11.2

Добавлено: 31-10-2012, 11:44
0
0

Похожие публикации


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Наверх