Веб студия Паутинка Черниговский информационно развлекательный портал

РАЗДЕЛЫ



играть онлайн бесплатно


Украинская Сеть обмена трафиком

АВТОРИЗАЦИЯ

Имя пользователя:

Пароль:



Баннер

КАЛЕНДАРЬ НОВОСТЕЙ

«    Декабрь 2016    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

Популярные теги

Требуется для просмотраFlash Player 9 или выше.

  Категория: Криминальные новости   Автор: vadimklose   
Микола Шевченко пережив клінічну смертьДо лікарні везли в багажнику

— Працював на пилорамі, поблизу ТЕЦ, — згадує 32-річний Микола Шевченко. — Пиляли шалівку. Дошка відскочила від пили, закрутилась, і мені по нозі, біля паху! Я інстинктивно рукою це місце закрив. Тільки руку відпустив — фонтан крові! У таких от штанах стояв, як оце зараз, у спортивних, — показує Микола Степанович. — Кров била під величезним напором, фонтан через тканину штанів!
Розвернуло все тіло, одна кістка була. Але болю відразу не відчув. А потім — пам'ятаю туманно. У машині везли — повітря видихаю, а вдихнуть не можу. Наче все отут, у грудях, здавило.

Везли в лікарню машиною шефа Віктора Воловика.
— Поклали у постілку чи в мішок і — в багажник. Коли їхали, багажник був відкритий. Не поклали у салон, бо кров хлестала, стікав кров'ю, залив би усе, — говорить мама Миколи Надія Іванівна. — Віктор Воловик — родич наш. Моя двоюрідна сестра Галина Миколаївна замужем за ним. Каже, летів, ні світлофорів не бачив, нічого, сигналив усім.
— «Хюндай» — позашляховик, дак там багажник здоровий, — додає Микола. — Шеф рідко буває машиною. Зазвичай — поїхав-приїхав. А то був якраз.
— Довезли хвилин за п'ять-сім, — доповнює дружина Наташа. — Все сталося після обіду, десь о 15.15. А хвилин через 15 чоловік вже був на операційному столі.
На пацієнта в міській лікарні №2 чекали. їм подзвонили.

Матюки не забув

— Мене в прийомну підвезли, кисневу маску дали. Тільки тоді легко стало дихати,— продовжує Микола Степанович. — Поклали на каталку, а вже потім я и не памятаю. Розказували, що прямо на каталці роздягали, розрізали одяг, цепочку на ходу, як везли, зірвали, обручку зняли, щоб нічого не заважало.
В реанімації проснувсь, матюкавсь, кричав що попало. А дівки (медсестри) до мене: «На тому світі побував, а ще кричиш!..»
— Ніхто, мабуть, не очікував, що він виживе, навіть самі лікарі. Нам подзвонив Воловик і повідомив: «Зробили операцію і сказали: «Надії ніякої. Не жилець він», — згадує мама Надія Іванівна.
— Розповідали, що його вже медсестри залишили, пішли з операційної. Бо, казали, труп повинен дві години лежати, доходити на операційному столі. А він око одкрив, і сльоза покотилась. Біля нього залишились два Рибачуки, брати-хірурги Едуард і В'ячеслав, і анестезіолог. Казали: «Очі одкрив, заплакав. Мабуть, дуже жить хотів».

Протез лопнув

Миколі Шевченку вирізали пошкоджену артерію, поставили протез. Довжина — сантиметрів 12.
— О третій годині ночі я прийшов до тями після наркозу, потім день і ніч був у реанімації. А на ранок перевели вже в палату. Доглядали добре. Навіть санітарка ніколи не сказала нічого поганого. Ласкаві всі. До 10 серпня я лежав у лікарні. Заново вчився ходить. Петрович на мене кричав, коли я з палкою ходив. Каже: «Заберу, викину з балкона. Привикнеш!» Тижнів через два після операції захворів на запалення легенів. Якраз до мене кум прийшов. Ми посиділи під поліклінікою на лавочці. Я вночі^лежу і вдихнуть не можу. А зранку мене послухали — запалення легенів. Почали лікувати запалення. І весь час, протягом кількох місяців, контролювали місце вживлення протеза. Чистили, перев'язували.
А взимку, у січні, протез лопнув.
— Інфекція не давала зажить. Звідти текло, текло і не заживало, — пояснює чоловік. — Я поїхав в інститут Шалімова (Національний інститут хірургії і трансплантолог» ім. Шалімова, у Києві. — Авт.). Петрович каже: «З'їздь для консультації, що вони скажуть». В інституті Шалімова попередили: «У тебе протез лопне. Щоб ходив з еластичним бинтом і джгутом». Сказали, щоб їхав додому, до чернігівських лікарів: «Вони тобі операцію робили, вони краще знають, що й до чого». Додали: «Протез у тебе забитий, треба буде операцію повторно робить».

Протез лопнув через два дні після того, як Микола Шевченко побував в інституті.
— Це було 21 січня. Утром пішов у туалет, заходжу в хату, а зі стегна, де вживлений протез, — фонтан крові. Пульсуючої. Як серце ударить, так і фонтан крові. Батько машину завів — і на Чернігів. Я кров зупинив ще до лікарні, присів і ногою передавив артерію, а потім бинтами перев'язав. Уже в лікарні кров не йшла. Приїхали, мо', о сьомій годині ранку, о восьмій я вже був на операційному столі. За Петровичем поїхала машина, привезла його. Вичистили все, викинули протез, позав'язували кінці артерій, а кров пішла в обхід. Тепер виходить, що протеза артерії нема. Але він свою функцію зробив. Кровообіг вїдновлений, не на 100 відсотків, на 60-70. Двічі на рік проліковуюсь у лікарні, — розповідає Микола Шевченко. — Якщо швидко пройду, нога починає боліти.
Якщо навантаження — відразу біль. Головне, щоб ходити й робити щось повільно. Бо як нагрузка, нога дерев'яною робиться. Ціпеніє. А посидів, і вона одходить.

Ні світла, ні тунелю, ні поїзда

Микола Степанович клопочеться по господарству. Кролів завів. Допомагає доглядати за курми, гусьми, свиньми, двома коровами. З дружиною виховують двох синів. Владислав у другий клас ходить, Дімі три роки.
Коли сталася трагедія на пилорамі, Дімі було три місяці. Знайомі говорили: «У вас янгол у хаті». Це Діма, як маленький янгелочок, допомагав зберегти життя татку.
Допомагав лікарям, певно, і сам Бог, хоча хрестик, який був на шиї у хворого, у передопераційному сум'ятті загубився.
— Тижнів через два після операції запитав у лікарів про золоту обручку, срібні ланцюжок та хрещик, які були на мені. Пішов на перший поверх, де речі зберігаються. Там такий ящик, написано моє прізвище. Одежа у ящику, у мішку. Я мішок відкрив, а там уже черви кишать. Я кольцо забрав і цепочку, а хрещика не шукав. Може, він і був там, в одежі, але я не шукав. Черви такі, як опариші. Бо одежа ж була вся просякнута кров'ю. Кажу: «Викидайте все».

— Миколо Степановичу, ви пережили клінічну смерть, що бачили у цей час — тунелі, світло?
— Ні. Нічого я не бачив, — усміхається Микола Шевченко.
— Що він би побачив, як із його кров уся майже вийшла? Секунда жизні оставалась, дак спасли, — додає мама Надія Іванівна. — Хазяїну пилорами ми вдячні. Мигом довіз, мигом купив усі ліки, замінник крові дороженний. Сказав: «Усе буду куплять» і купляв. До кінця життя будемо вдячні хірургу Едуарду Рибачуку. Хотів врятувать, дуже старався.
— Я влітку на Петровича дивився, аж жалко його було, — додає Микола Шевченко.
— Виходить з операційної, впотів, аж труси мокрі. Казав, по шість операцій у день буває.


Микола Шевченко

Слово хірурга

Едуард Рибачук досі пам'ятає ім'я та прізвище пацієнта, який пережив клінічну смерть, і навіть вулицю, на якій той живе.
— Микола Шевченко поступив з масивним ураженням верхньої третини стегна, з ураженням артерій і вен, у геморагічному травматичному шоці (геморагічний шок — гостра серцево-судинна недостатність, найтяжче ускладнення при кровотечі), — розповідає лікар. — Без ознак життя. Була констатована клінічна смерть. Протягом 20-30 хвилин проводили реанімацію. Запустили серце, відновили його функції, компенсували крововтрату. Оперували разом із хірургом Вячеславом Рибачуком, моїм рідним братом. Анестезіологом був Ігор Стоцький.

Миколі Шевченку зробили протез артерії. У відділенні серцево-судинної хірургії лікарні №2 протезування артерій проводиться з моменту відкриття лікарні, близько 20 років. Але щоб людина надходила у такому надзвичайно важкому стані, на межі життя й смерті — випадки одиничні.
Скільки живе людина з такою травмою до надання лікарської допомоги, ніхто не знає. Багато залежить від самого пацієнта, від стану його здоров'я перед травмою.
Ускладнення, яке призвело до того, що протез лопнув, виникло якраз через важкий стан пацієнта. Бо рана була дуже інфікована. Ми компенсували відсутність протеза колатеральним кровообігом (побічне, обхідне сполучення кровоносних судин).
— Я хвилювався під час операції, — каже Едуард Петрович. —Тільки залізна людина не хвилюється або зовсім дурна. Звісно, хвилювався, — повторює лікар. Якщо ти відчуваєш, що людина стоїть на межі життя й смерті, та ще й молода людина…

Источник:  http://www.gorod.cn.ua/news_36053.html

   5-06-2012, 00:04   Просмотров: 1120    Комментариев:  0

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Каталог ссылок
Каталог ссылок
Предупреждение! Информация, расположенная на данном сервере, предназначена исключительно для частного использования в образовательных целях и не может быть загружена/перенесена на другой компьютер. Ни владелец сайта, ни хостинг-провайдер, ни любые другие физические или юридические лица не могут нести никакой отвественности за любое использование материалов данного сайта. Входя на сайт, Вы, как пользователь, тем самым подтверждаете полное и безоговорочное согласие со всеми условиями использования. Авторы проекта относятся особо негативно к нелегальному использованию информации, полученной на сайте.