Життя Старого Вокзалу

Життя Старого Вокзалу Найвіддаленіший і забутий куточок Чернігова знаходиться ... в самому його початку.

Якщо їхати з Києва, поруч з автомобільним мостом через Десну, на лівому березі річки стоять п'ять довгих одноповерхових будинків на багато ходів.

Тут немає газу та центрального опалення, тому на зиму рубають дрова.

Вуличного освітлення немає і не було навіть за радянської влади.

А єдиний колодязь викопали ще за царя Миколи II.

Зараз цей райончик називається вулиця Старий Вокзал. З 1891 по 1928 роки тут справді був залізничний вокзал вузькоколійної дороги Крути-Чернігів. Він розташовувався в маленькому дерев'яному будинку. Оскільки залізничного мосту через річку тоді не було, маленькі поїзди-«зозулі» прибували на лівий берег Десни. А до міста пасажири добиралися на візниках. Поїзд розвертався навколо депо і знову був готовий їхати в Крути.

У 1928 році побудували велику залізницю і міст через Десну, поїзди стали ходити прямо в місто. Вузькоколійку за непотрібністю розібрали. У депо розташувалися солдати, які охороняють автомобільний міст. Пізніше тут розмістилося дорожньо-експлуатаційне управління і мостобуд. А також вдома їх працівників.

Найстаріший мешканець вулиці-75-річний Анатолій Клюсовец навіть народився тут. - Мої батьки сюди приїхали з Щорса у 1936 році, - розповідає Анатолій Васильович. - Батька репресували в 1932 році - бовкнув щось не те. У 1936-му дозволили приїхати до Чернігова і зайняти саму нижчу посаду. Він пішов працювати кочегаром на водокачку на залізницю, хоча в Щорсі був помічником машиніста паровоза. У сім'ї нас було семеро дітей. Жили в одній кімнаті. Після смерті Сталіна батька повністю реабілітували. Поступово ми отримали квартири і роз'їхалися. Я теж у 1980 році отримав квартиру в центрі Чернігова. Прожили до 2000 року і залишили дітям. А самі з дружиною повернулися сюди - сестра заповіла мені житло, що залишилося від батьків.

Розповідають, що у війну наш столітній будинок наскрізь прошило бронебійним снарядом, а сусідський - спалили. Під час визволення Чернігова наші танки ховалися за будинками, а німці відстрілювалися від нафтобази. Зараз вулиця налічує шість житлових будинків на півтора десятка квартир. Живуть тут і старі, і молоді. На роботу і в школу їздять міської маршруткою № 7, у якої тут кінцева зупинка. Найближчі магазини - на Лісковиці і в селі Количівка. І в ту, і в іншу сторону - чотири кілометри.

- Ви напишіть, що взимку «сімка» до нас майже не ходить, розгортається біля силікатного заводу або заправки і їде назад, - скаржаться молоді жінки, які бояться називатися. - Наші діти, вирушаючи в школу, мерзнуть на трасі, щоб сісти в іванівський чи яку іншу приміський автобус.

- Тут роздолля, Десна, грядочку можна посадити, курочок завести. - Перераховує вигоди Анатолій Клюсовец. - У нас тут є озеро, затон Десни. Глибоке й чисте. Влітку не проштовхнутися від відпочиваючих.

Старожил говорить і про недоліки:

- Правда, вуличного освітлення немає і ніколи не було. Слава Богу, на мосту освітлення відновили - від нього і нам світліше. До шуму ми звикли, а ось вібрація від постійного руху транспорту діє руйнівно. Побудована за царя з товстенними стінами будівля депо дала тріщини.шаблоны для dle 11.2

Добавлено: 9-10-2012, 10:56
0
0

Похожие публикации


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Наверх